Штучний інтелект ще не став надінтелектом (сингулярним явищем). Дональд Трамп, однак, уже оголосив, що його ера настала.

29 вересня 2026 року президент США підписав указ Inaugurating the Era of Super Intelligence. Назва звучить так, ніби людство щойно переступило межу, за якою починається нова технологічна епоха або відкрився вимір, що стає універсальним та незворотним. Насправді  того дня не сталося нічого, що свідчило б про такий перелом: не з’явилася принципово нова архітектура, можливості наявних моделей не перейшли раптом на інший рівень, а загадковий AGI не перестав бути предметом прогнозів і суперечок. Як не став і Трамп більше людяним чи хоча б, відповідно до посади, усвідомленим американцем-партнером людства на майбутньому етапі антропологічно-когнітивно-ментальної революції, де людський інтелект здобуде статус вирішального критерію цивілізаційної відповідальності за життя.

Зміна абревіатури як зміна стилю державного управління США?

Федеральним органам виконавчої влади наказано використовувати Super Intelligence (SI) замість звичного Artificial Intelligence (AI) в офіційних комунікаціях, листуванні, звітах і на урядових сайтах. Найцікавіше приховано в юридичній частині указу: поки що Super Intelligence означає фактично ті самі системи, які американське законодавство визначає як Artificial Intelligence. Нове федеральне визначення SI ще належить виробити та, можливо, докорінно змінити базові засади цього явища-процесу, де б сучасна штучність ШІ (та його генеративність) стала умовою зростання інтелекту людини.

Зараз фіксуємо глокальний парадокс: політико-дипломатичний вираз вже зробив стрибок у контрверсійне майбутнє, вказавши на обов’язкову сингулярну перспективу технічного складника AI та AGI, а рівень цих технологій залишився в сьогоденні. Саме тому ця історія цікавіша, ніж здається. Прецедентом стає боротьба за назву, яка надасть стиль перспективі, тобто цінність осучаснення словникового ресурсу сьогодення виростає до рівня планетарної конкуренції.

Коли назва стає політикою

Трампа давно дратувало слово artificial. Він пояснював це у властивій йому манері: artificial звучить як щось несправжнє, майже fake. Навіщо називати штучним те, що вже демонструє таку силу? Тут етимологія, суть та зміст підміняється одіозністю сприйняття слова «штучний» для політика, який часто штучно створює генеративні сумбури і навіть абсурди в планетарному масштабі. По суті, машинний штучний інтелект саме такий, а сила тут не в інтелекті машини, а в інтелекті людини, яка творить подібні машини. Проблема лише в тому, що важливіше – машина чи здатність людини творити подібні машини. Тобто, маємо парадокс не штучності, а перспективи інтелекту, який ми наразі зберігаємо за людиною і її цивілізаційною синергетичністю.

Можна посміхнутися із всього цього. Але Трамп добре відчуває те, що політики знали задовго до появи нейромереж: ініціатива влучної назви визначає рамку розмови, а в більшості випадків і її результат.

Artificial Intelligence —  точний / дискретний, але нібито холодний технічний термін із 1950-х. За десятиліття він обріс не лише технологічними успіхами, а й проблемами: deepfakes, «галюцинаціями», страхом втрати роботи, суперечками про авторське право, приватністю, безпекою та енергоспоживанням дата-центрів, геостратегічною конкуренцією. Поруч із AI дедалі частіше ситуативно стоїть слово regulation.

Super Intelligence звучить зовсім інакше. У ньому вже закладені сила, перевага і майже обіцянка майбутнього, хоча візія цього майбутнього – як реалії геостратегічного екзистенційного протистояння між цивілізацією (демократія й міжнародне право) та антицивілизацією (монополія на тотальну силу) – наразі не проглядається.

Трамп навіть розповідав, що обговорював нову назву із Сі Цзіньпіном і що китайському лідеру вона начебто сподобалася. Пекін публічно цього не підтвердив, а перекладачі Сі продовжували користуватися звичайним китайським відповідником «штучного інтелекту». Деталь майже комічна, але показова: Вашингтон уже намагається змінити політичний словник технології,  тоді як решта світу зовсім не зобов’язана цей словник приймати як циркуляр до дій.

Те, що спочатку могло здаватися черговою мовною імпровізацією Трампа, досить швидко вийшло за межі президентських промов. Новий термін почали використовувати в адміністрації, а 29 вересня його закріпили президентським указом. Особиста риторика президента стала інституційною частиною державної мови.

Америка не просто розвиває ШІ. Вона біжить наввипередки

Нова назва вписалася в сюжет, який Білий дім будував задовго до неї. У 2025 році адміністрація представила America’s AI Action Plan, де технологічний розвиток пов’язаний з економічною конкурентоспроможністю, національною безпекою та глобальним лідерством США.

Ключова політична метафора тут — гонка.

У гонці не розмірковують нескінченно про дорогу. Дивляться на суперника і намагаються не відстати. А головний суперник Америки в цій (як і в інших) історії давно відомий  —  Китай.

Саме тому метафора AI race має набагато серйозніші наслідки, ніж здається. Якщо розвиток ШІ  —  міжнародне змагання, регулювання легко представити як гальмо, обережність  —  як втрату часу, а технологічне відставання  —  як загрозу державній могутності. Питання «наскільки безпечно ми рухаємося?» дедалі частіше стикається з іншим: «а що, якщо Китай рухається швидше?».

За футуристичною розмовою про так звану суперовість інтелекту стоїть глобальна та цілком матеріальна боротьба. Найпотужнішим ШІ та ГШІ моделям потрібні передові чипи, дата-центри, електроенергія, мережі, інженери, величезний капітал та «приручені» мільярди користувачів. Майбутнє «надінтелекту» наразі виявляється залежним від дуже земних речей: виробництва, енергетики, інвестицій і контролю над інфраструктурою. Однак його справжня перспектива, ймовірно, відкриється в реаліях квантовості, і перші абриси цього вже видніються в наукових дослідженнях й експериментах, за якими уже постають проблеми глокальної безпеки й цивілізаційної людяності.

Ребрендинг майбутнього

Після указу американські медіа почали порушувати ще одне питання: а що, як перед нами не технологічне перейменування, а політичний ребрендинг?

Видання Axios звернуло увагу на дедалі складніший суспільний фон навколо AI. TechCrunch сформулював проблему ще гостріше: чи може Super Intelligence допомогти технології позбутися її іміджевого багажу?

Логіка в цьому є. AI уже не сприймається суспільством як безумовне диво. Разом із захопленням прийшли тривоги: чи залишиться моя професія? Чи можна довіряти згенерованій інформації? Хто використовує мої дані? Хто відповідає, коли алгоритм помиляється? Скільки енергії споживає черговий гігантський дата-центр?

Super Intelligence – як заявлена величина – ситуативно та масово переносить акцент: замість «чого боятися?»  на  «що стане можливим?», замість «як обмежувати?»  на  «як перемогти?».

Одне слово/вираз не усуне проблем технологічного розвитку та становлення планетарної цивілізаційної людяності. Але воно може змінити те, як суспільство їх сприймає та рухається в цьому напрямку.

Коли ШІ починає нібито «думати»

Саме тут напрочуд вчасною виявилася стаття Ембера Сінхи Artificial or “Super Intelligent”? The Broken Metaphors of AI, опублікована в Tech Policy Press буквально напередодні указу Трампа.

Сінха пише про слова, до яких ми настільки звикли, що майже перестали їх помічати. Модель «навчається», «міркує», ШІ «галюцинує», агент «намагається» виконати завдання.

Метафори потрібні  —  без них складні технології довелося б пояснювати мовою технічної документації. Проблема виникає тоді, коли ми перестаємо помічати межу між метафорою і реальним механізмом роботи системи.

Візьмімо «галюцинацію». Людина, яка галюцинує, щось бачить або чує, переживає досвід, якого не існує в зовнішній реальності. Мовна модель нічого не бачить і не переживає. Вона може видати неправдиву відповідь тим самим обчислювальним механізмом, яким хвилину тому видала правильну.

Ми дали технічній помилці людську назву   і непомітно почали описувати систему мовою людської психології. Тепер цей процес виходить на інший рівень. Super Intelligence   уже не просто зручна метафора інженерів чи журналістів. Її мовою починає говорити держава.

Це має цілком практичний наслідок. Ми кажемо: «алгоритм відхилив заявку», «ШІ визначив ризик», «система обрала кандидата». Граматично технологія стає суб’єктом дії, а людина з речення зникає.

Проте хтось придбав систему, визначив критерії, надав їй дані, дозволив застосовувати результат і вирішив, що її рекомендації достатньо важливі, аби впливати на людське життя. Алгоритм не сидить у кріслі міністра, не очолює компанію і не відповідає перед судом. Тому замість запитувати, чого «хоче» система, значно важливіше встановити, хто надав їй повноваження і хто відповідає за наслідки.

У цьому одна з найсильніших тез Сінхи: повернути дискусію від уявної психології ШІ до цілком реальної архітектури відповідальності  —  аудиту, безпеки, правил застосування та рішень людей і організацій.

Коли творці технології стають радниками держави

У Сінхи є ще одна, гостріша теза. Якщо суспільство починає сприймати сучасні AI-компанії як творців майбутнього надінтелекту, змінюється і політична вага самих компаній.

Вони вже не просто виробники програмного забезпечення. Вони володіють технологіями та інфраструктурою, від яких дедалі більше залежить економічна, наукова й військова конкурентоспроможність держави.

Виникає своєрідне замкнене коло. Держава повинна контролювати нову індустрію, але водночас потребує її знань, інженерів і моделей, щоб узагалі розуміти предмет регулювання.

29 вересня Трамп зустрівся з керівниками провідних технологічних компаній. Серед учасників були представники OpenAI, Anthropic, Meta, Google та Nvidia. Компанії погодили добровільні стандарти безпеки й незалежні перевірки своїх систем; паралельно адміністрація підтримує розширення мережі дата-центрів.

Без експертизи індустрії розумне регулювання та паритетне генерування навряд чи можливе. Але межа між консультацією, впливом, спонуканням та зануренням тут особливо тонка.

Ембер Сінха говорить про ризик regulatory capture  —  ситуації, коли галузь отримує надмірний вплив на правила, за якими сама повинна працювати. Це аргумент автора, а не встановлений факт. Проте питання залишається: хто зрештою формуватиме правила для технології, якщо найбільше про неї знають ті, хто найбільше заробляє на її розвитку?

Слово обростає інституціями

4 жовтня історія перестала бути лише історією про мову. Трамп оголосив про створення Super Intelligence Force. Федеральна структура має координувати роботу уряду, пов’язану з можливостями та ризиками нових систем.

У цьому добре видно подвійність американського підходу. З одного боку  —  безпека, оцінка ризиків і перевірки. З другого  —  побоювання, що надмірне регулювання загальмує інновації й дасть перевагу конкурентам. І в цій дискусії знову незримо присутній Китай.

Саме поява Super Intelligence Force показує, чому суперечка про назву має значення. Термін, який ще недавно звучав як футурологічна категорія, тепер використовується для позначення конкретного напряму державної політики.

Того ж дня нову лексику підхопив Ілон Маск, заявивши про намір перейменувати SpaceXAI на SpaceXSI. Поки що йдеться саме про заявлений намір, а не про завершене юридичне перейменування. Проте сам жест промовистий: політичний термін повертається до технологічного бізнесу вже як корпоративний бренд.

Нам не потрібен Skynet

Є щось парадоксальне в тому, як ми уявляємо майбутню владу ШІ. Масова культура десятиліттями готувала нас до сценарію, в якому система набуде власної волі й вирішить, що людство їй більше не потрібне.

Реальність може виявитися набагато менш кінематографічною та сприйнятно-парадоксальною. Для концентрації технологічної влади ШІ зовсім не обов’язково мати свідомість. Влада концентрується навколо тих, хто контролює ресурси, доступ до технології та умови і ландшафт її використання.

Саме тому захоплення майбутнім суперінтелектом може відволікати від процесу, який уже відбувається. Поки ми сперечаємося, коли ШІ стане розумнішим за людину, держави змагаються за технологічну перевагу, корпорації  —  за ринки, а суспільство намагається зберегти можливість впливати на правила, за якими нові системи входять у повсякденне життя. Цей конфлікт значно ближчий, ніж фантастичний сценарій повстання розумної системи. Skynet для нього справді не потрібен.

Ера, яка почалася зі слова

Тепер головна інтрига вже не в тому, чи відповідають сучасні AI-системи гучній назві Super Intelligence. Навіть сама адміністрація ще має виробити її точне визначення, експертизи, методики, критерії та доктрину застосування, розвитку, втримання в межах державності чи всепланетності.

Цікавіше інше: які рішення ця назва допоможе зробити політично переконливими, актуальними та нагальними. Причому, не лише для Трампа і його адміністрації а й для світу цивілізованих людей.

Якщо ШІ сприймається передусім як інструмент, у центрі дискусії опиняються правила його використання. Якщо ж він стає ключем рішень до економічної та військової переваги, на перший план виходить екзистенційність геостратегічної конкуренції. А слово Super Intelligence піднімає ставки ще вище, надаючи технологічному суперництву історичного й планетарного масштабу.

Саме тут президентський ребрендинг США перестає бути курйозом.

Трамп не створив суперінтелект своїм указом. Він дав сучасній технології не лише ім’я, а й перспективу  і цим змістив глокальну рамку дискусії.

Тепер варто стежити не стільки за тим, чи приживеться новий термін, скільки за тим, що Америка почне робити від його імені.

Втім, залишається відкритим питання – можливо, справжня ера Super Intelligence починається не тоді, коли машина емпірично перевершує людину, а тоді, коли суспільство не погоджується будувати майбутнє, виходячи з цього антропофобського припущення.

Ліна Вежель, ГО «Центр ККБ»

Зображення згенероване штучним інтелектом ChatGPT