Технологічний напрям штучного інтелекту прискорено змінює не лише способи творення інформаційних продуктів, контенту та умов сприйняття реальності, а й механізми формування суспільно-національного та глобально-цивілізаційного порядку денного. Найсуттєвіші трансформації у творенні публічності відбуваються ще до появи новин — на етапі пошуку, відбору та визначення суспільної значущості подій. Новітні дослідження 2025–2026 років засвідчують, що алгоритмічні системи дедалі більше визначають тематичні пріоритети, різноманіття джерел і умови публічної видимості через механізми присутності, згадуваності та залученості аудиторій. Це ставить перед демократичними суспільствами, національними медіасистемами та глобальним комунікаційним середовищем принципово нове питання: хто і як визначатиме умови формування суспільного знання та забезпечуватиме суб’єктність суспільства в цьому процесі?

Історично інформаційна влада (а згодом і публічність як її прояв) значною мірою визначалася можливістю контролювати доступ до відомостей, їхню інтерпретацію та поширення. Традиційні медіа мали для цього відповідну інституційну інфраструктуру та суспільну місію: кореспондентські мережі, професійні джерела, редакційні ресурси та канали комунікації з аудиторією.

Розширення доступу до інформації та розвиток інтернету й соціальних мереж змінили цю модель. Виробництво даних та контенту перестало бути виключною прерогативою професійних редакцій. Однак розширення можливостей творців публічної комунікації не призвело до автоматичного перерозподілу інформаційної влади. Значна частина впливу перемістилася до транснаціональних цифрових платформ, алгоритми яких визначають видимість повідомлень, їхню пріоритетність та охоплення аудиторії.

Автономні технологічні системи штучного інтелекту створюють передумови для наступного етапу цієї трансформації. Якщо алгоритми соціальних мереж переважно регулювали поширення та доступ до вже створеного контенту, то ШІ-агенти здатні долучатися до попередніх етапів інформаційного процесу: самостійно аналізувати джерела, виявляти закономірності, формулювати гіпотези та створювати контент, на основі якого можуть пропонуватися нові теми для публічного обговорення.

У дослідженні Generative AI as a Gatekeeper: Uncovering Affordance-Based Gatekeeping Mechanisms in Media Ecosystems (2026) Ніна Цвінгманн та її колеги проаналізували досвід семи європейських видавців і визначили п’ять механізмів, через які генеративний ШІ трансформує процеси інформаційного відбору.

Автори показують, що впровадження генеративного ШІ змінює розподіл контролю між редакціями, технологічними постачальниками та користувачами. Редакційна влада дедалі більше залежить від інфраструктури, принципи функціонування якої визначаються поза межами традиційних медіаорганізацій. Цей висновок має фундаментальне значення.

Уявімо систему, яка безперервно аналізує державні закупівлі, фінансову звітність компаній, парламентські документи та публічні заяви політиків. Виявивши статистичні аномалії або нетипові контекстуальні зв’язки між певними суб’єктами, система пропонує редакції тему журналістського розслідування, сформовану на основі власного аналізу.

На перший погляд, це технологічне розширення можливостей журналістики, яка отримує нові засоби виявлення потенційно проблемних ситуацій та формування тем журналістських розслідувань. Водночас виникає ризик адресного спрямування розслідування на конкретних суб’єктів ще до перевірки виявлених обставин. Тому виникає принципове питання: чому система виділила саме ці факти, а не інші?

Відповідь залежить від доступних системі даних, аналітичних можливостей, архітектури моделі, критеріїв пошуку та переліку завдань, визначених розробниками або користувачами автономних ШІ-агентів. Навіть за відсутності навмисної маніпуляції алгоритм здійснює попередній відбір інформації відповідно до закладених критеріїв та умов функціонування, формуючи певне представлення дійсності.

Якщо редакція не може перевірити логіку такого відбору та підстави висновків ШІ-агента, вона ризикує працювати із заздалегідь сформованою інформаційною картиною, межі якої значною мірою визначаються технологічною системою. За таких умов редакція ризикує втратити частину самостійності у визначенні порядку денного та перетворитися із суб’єкта формування публічності на залежного користувача технологічно сформованих інформаційних пропозицій.

Отже, інформаційна медіавлада поступово набуває нового виміру: значення та відповідальність мають не лише контроль достовірності й поширення повідомлень, а й технологічно-агентські можливості визначати, які факти, аргументи, акценти та тенденції взагалі потрапляють до поля суспільної уваги.

Алгоритми вже змінюють інформаційні пріоритети та тло публічності

Питання алгоритмічного впливу на суспільний порядок денний тривалий час залишалося переважно теоретичним. Однак дослідження 2026 року надають емпіричні підстави для його предметного аналізу.

У роботі Mirror or Diverge? Auditing How LLMs Shape News Agendas Relative to YouTube and Traditional Media Outlets (2026) Янбо Лі та Харш Танеджа порівняли інформаційні порядки денні, сформовані ChatGPT і Gemini, з тематичними пріоритетами традиційних медіа та YouTube.

Результати показали, що великі мовні моделі не просто відтворюють наявну медійну повістку. У досліджених умовах вони демонстрували відмінні тематичні пріоритети, приділяючи менше уваги конфліктним питанням внутрішньої політики та більше  —  практично орієнтованій інформації. Це особливо важливий результат.

Алгоритмічна система може не поширювати неправдивих повідомлень і водночас формувати іншу структуру інформаційної уваги. Відмінність полягає не обов’язково в точності окремих фактів, а в тому, які теми отримують пріоритет, а які залишаються на периферії інформаційного простору.

Таким чином, штучний інтелект може виступати не лише інструментом доступу до інформації, а й додатковим посередником у визначенні її суспільної значущості.

Водночас результати дослідження не означають, що мовні моделі вже контролюють громадську думку. Вони засвідчують відмінності між традиційною медійною та комунікаційно-контентною увагою до подій і процесів у глокальних реальностях, але реальний вплив на аудиторію потребує окремого дослідження.

Тут важливо розуміти, що комунікаційно-контентна публічність набуває горизонтального глокального характеру. Це дає підстави розглядати медіафункціонал не як вичерпну характеристику публічності, а як один з її складників. Сама публічність постає не лише функціональним середовищем комунікації, а й цивілізаційно-утворюючою реальністю, у якій формуються та взаємодіють суспільні смисли й сенси, осмислюються сутності явищ та процесів, утверджуються орієнтири й уявлення про адекватність дійсності.

Виявлені в дослідженні відмінності дають змогу побачити не лише трансформацію інформаційних пріоритетів окремих середовищ, а й одночасність різних способів формування публічності, які не зводяться до єдиного медійного порядку денного.

Від gatekeeping до algorithmic agenda-setting

Для розуміння цих процесів доцільно звернутися до класичних теорій масових комунікацій.

У 1950 році Девід Меннінг Вайт у праці The “Gate Keeper”: A Case Study in the Selection of News дослідив роль редакційного відбору в процесі формування новин. Пізніше Максвелл Маккомбс і Дональд Шоу у відомому дослідженні The Agenda–Setting Function of Mass Media (1972) продемонстрували зв’язок між інтенсивністю медійного висвітлення політичних проблем і сприйняттям їхньої важливості аудиторією. Ці теоретичні підходи дозволяють пояснити принципову зміну, яку створює автономний штучний інтелект.

У традиційній моделі журналісти та редактори відбирають події з урахуванням редакційної політики, професійних критеріїв, суспільної значущості, а іноді й поточної кон’юнктури, оцінюють їх та визначають пріоритетність висвітлення. За використання ШІ-агентів та алгоритмічних систем платформ частина цих функцій може передаватися технологічним механізмам відбору, ранжування, аналізу й формування інформаційних пріоритетів.

Людина зберігає право остаточного редакційного рішення, проте набір доступних їй тем і фактів уже може бути сформований автоматизованими механізмами.

Саме тут виникає можливість алгоритмічного формування порядку денного — algorithmic agenda-setting.

У дослідженні Toward an Integrative Model of Agenda Setting Theory: A Sociotechnical Typology for the Age of Platformization and Agentic AI (2026) Ліндіта Камай і Мд Махбубул Хак Бхуян пропонують переосмислити класичну теорію agenda-setting з урахуванням цифрових платформ та автономних ШІ-агентів.

Їхній підхід дозволяє розглядати формування порядку денного як соціотехнічний процес, у якому взаємодіють журналісти, політичні інститути, цифрові платформи, алгоритмічні системи та користувачі.

У цій моделі інформаційна влада вже не зосереджується виключно в редакціях. Вона розподіляється між учасниками, які контролюють різні етапи інформаційного процесу.

Проте принциповим залишається питання критеріїв, за якими алгоритми визначають інформаційні пріоритети. Особливої ваги воно набуває в умовах екзистенційно-цивілізаційного протистояння з колективним путінізмом, коли від адекватності таких критеріїв залежить не лише видимість окремих подій, а й можливість належного осмислення процесів, що визначають суспільну та цивілізаційну перспективу.

Чи орієнтується система на суспільний інтерес, потенційну кількість переглядів, емоційну реакцію аудиторії, конфліктність події або комерційну ефективність публікації? Різні критерії можуть формувати суттєво відмінні інформаційні картини навіть на основі одного масиву достовірних даних.

Персоналізація політичної адженди

Це окремий вимір алгоритмічного впливу, пов’язаний із персоналізацією інформації. У дослідженні Synthesizing Agendas: Mapping the Transformative Potential of Generative AI for Agenda Setting Effects (2026) Стефан Гайсс проаналізував особливості формування інформаційного порядку денного генеративними ШІ-системами в контексті парламентської кампанії в Норвегії 2025 року. Результати свідчать, що за стандартних запитів тематичні пріоритети ШІ-чатботів можуть бути близькими до традиційних медіа та пошукових систем. Водночас персоналізовані запити здатні змінювати увагу до окремих політичних партій і суспільних проблем. Це означає, що інформаційна повістка дедалі більше залежатиме не лише від редакційного відбору, а й від параметрів взаємодії користувача з алгоритмічною системою.

Традиційні медіа масового, зокрема міжнародного поширення, пропонували відносно спільний набір суспільно значущих тем, формуючи певне спільне поле публічної уваги. Персоналізовані ШІ-сервіси здатні враховувати індивідуальні запити та контексти користувачів, потенційно поєднуючи локальні й глобальні виміри інформаційної взаємодії. Це створює можливість формування різних інформаційних картин для різних користувачів.

З одного боку, це дозволяє краще враховувати індивідуальні інформаційні потреби. З другого — може ускладнювати формування спільного простору публічної дискусії. Водночас така персоналізація потенційно повертає локальному виміру паритетну значущість у публічній реальності, створюючи умови для його повноцінної присутності поряд із національними та глобальними порядками денними.

Особливої ваги ця проблема набуває під час виборчих кампаній, коли суспільне сприйняття значущості політичних питань безпосередньо впливає на демократичні процеси.

Політична маніпуляція без неправдивих повідомлень

Алгоритмічне формування інформаційних пріоритетів відкриває нові можливості для політичної комунікації. Традиційно інформаційні маніпуляції часто пов’язують із дезінформацією, фальсифікацією фактів або поширенням неправдивих повідомлень. Проте вплив на суспільне сприйняття може здійснюватися і без прямого спотворення інформації. Достатньо систематично відбирати одні факти, залишаючи поза увагою інші.

Припустімо, політична організація використовує автономну систему для моніторингу заяв опонентів, парламентських голосувань, бюджетних рішень та економічних показників. Алгоритм, налаштований на виявлення суперечностей, конфліктних ситуацій або політично невигідних рішень, формуватиме відповідну інформаційну вибірку. Кожен документ у ній може бути справжнім, кожна цитата  —  точною, а кожне повідомлення  —  фактично достовірним. Однак сукупна картина політичної діяльності залишатиметься селективною.

Якщо на основі такого відбору систематично створюються журналістські пропозиції, аналітичні матеріали та повідомлення для соціальних мереж, інформаційний вплив реалізується через повторення певних сюжетів і витіснення альтернативних інтерпретацій. Політична маніпуляція може полягати не у створенні неправдивої інформації, а в систематичному управлінні видимістю правдивих фактів.

Цей механізм не є винаходом штучного інтелекту. Селективне висвітлення подій давно використовується в політичній комунікації та пропаганді. Новизна полягає в можливості його масштабування, автоматизації та безперервного застосування.

Автономні системи потенційно здатні цілодобово аналізувати інформаційні потоки, виявляти резонансні події та адаптувати повідомлення до різних аудиторій. Водночас важливо враховувати особливості сучасного стану публічності. Вона дедалі більше набуває горизонтально-темпоритмічного характеру, у якому ієрархічні механізми формування актуальності вже не є єдиними. Різні комунікаційні середовища одночасно відображають і осмислюють події та процеси, зіставляють їхні контексти й виявляють невідповідності між фактичним перебігом реальності та нав’язаними інформаційними актуальностями. Це створює додаткові можливості для виявлення селективності, перевірки інформаційних картин і повернення до публічної уваги фактів та обставин, які залишилися поза первинним алгоритмічним відбором.

Мовна та географічна нерівність інформаційного простору

Ще один аспект алгоритмічної влади пов’язаний із вибором інформаційних джерел. У науковому доробку Sourcing Behavior and the Role of News Media in AI–Powered Search Engines in the Digital Media Ecosystem (2025) Корнелія Брантнер, Міхаель Карлссон і Джоанн Куай проаналізували, як Microsoft Copilot використовував джерела політичних новин п’ятьма мовами під час президентських виборів на Тайвані. Дослідники виявили переважання англомовних джерел, зокрема британських та американських, а також проблеми з точністю посилань.

Ці результати демонструють, що алгоритмічний відбір може впливати не лише на тематичну структуру інформації, а й на представленість різних мовних і національних інформаційних середовищ. Для глобальної медіасистеми це має особливе значення.

Якщо користувачі різних країн отримують інформацію переважно через обмежене коло міжнародних джерел, локальні перспективи можуть втрачати видимість навіть тоді, коли відповідні матеріали доступні у відкритому доступі. У такому випадку технологічна універсальність інформаційного сервісу не гарантує реального інформаційного плюралізму. Водночас це стосується не лише доступності локальних джерел, а й можливості локальних суспільств представляти власні контексти та інтерпретації у формуванні ширшої публічної реальності.

Чому фактчекінгу вже недостатньо

Результати сучасних досліджень актуалізують питання про межі традиційної перевірки достовірності інформації. Фактчекінг залишається необхідним інструментом протидії дезінформації. Однак він не завжди дозволяє виявити систематичне викривлення інформаційної картини, побудоване на вибірковому представленні реальних подій. Якщо окремі повідомлення відповідають дійсності, проблема може залишатися непомітною на рівні аналізу конкретного тексту. Для її виявлення необхідно досліджувати ширший інформаційний контекст: які теми отримують пріоритет, які факти систематично ігноруються, наскільки різноманітними є джерела та які інтерпретації переважають. Водночас важливо співвідносити інформаційну вибірку не лише з повнотою джерел і представлених інтерпретацій, а й із контекстами, темпоритмами та взаємозв’язками подій і процесів у різних комунікаційно-контентних середовищах.

Отже, аналіз інформаційного впливу має охоплювати не лише точність повідомлень, а й механізми формування інформаційної вибірки. Особливого значення набуває незалежний аудит алгоритмічних систем, які використовуються для журналістського моніторингу, пошуку інформації та підготовки редакційних рекомендацій.

Інакше може виникнути парадоксальна ситуація: інформаційний простір буде насичений достовірними повідомленнями, але загальне уявлення суспільства про події залишатиметься систематично викривленим.

Демократія в умовах алгоритмічного посередництва

Для демократичної публічної сфери принципове значення має можливість різних суспільних груп брати участь у формуванні порядку денного. Проте нерівномірний доступ до потужних ШІ-систем може посилити вже наявні диспропорції між учасниками політичної комунікації.

Організації, які володіють розвиненою аналітичною інфраструктурою, отримують потенційну перевагу не лише у швидкості реагування, а й у здатності раніше за інших виявляти інформаційні можливості, формулювати інтерпретації та пропонувати їх медіа. У такому середовищі конкуренція політичних ідей може частково перетворюватися на конкуренцію технологічних можливостей формування суспільної уваги. Водночас ті самі інструменти здатні посилювати демократичний контроль, допомагаючи незалежним журналістам і громадським організаціям аналізувати державні рішення, виявляти корупційні ризики та перевіряти публічні заяви.

Тому демократичні наслідки застосування ШІ залежатимуть не лише від технологічного розвитку, а й від інституційних умов: доступності інструментів, прозорості процедур, редакційної незалежності та підзвітності суб’єктів інформаційного впливу.

Хто контролюватиме суспільне знання?

Новітні дослідження 2025–2026 років дозволяють зробити важливий висновок: алгоритмічне посередництво вже впливає на інформаційні пріоритети, вибір джерел і розподіл контролю між учасниками медіасистеми. Водночас масштаб його впливу на громадську думку, політичну поведінку та демократичні інститути ще потребує подальших емпіричних досліджень.

Проте напрям трансформації стає дедалі виразнішим. Якщо раніше інформаційна влада значною мірою визначалася можливістю публікувати повідомлення, а з розвитком цифрових платформ  —  контролювати їхнє поширення, то сьогодні дедалі важливішим стає вплив на попередні етапи інформаційного процесу. Йдеться про визначення того, які події будуть виявлені, які зв’язки отримають аналітичну увагу та які теми стануть предметом суспільної дискусії.

Головне питання майбутнього медіа полягає в тому, хто визначатиме, що взагалі заслуговує стати новиною. Саме на цьому рівні вирішуватиметься, чи сприятиме штучний інтелект розширенню інформаційного плюралізму, чи створюватиме нові механізми концентрації впливу.

Технологічна доступність інформації сама по собі не гарантує різноманітності суспільних поглядів. Для цього необхідні відкритість джерел, незалежність редакційних рішень і можливість критично оцінювати алгоритмічні механізми відбору.

Адже в епоху автономного штучного інтелекту інформаційна влада дедалі більше визначатиметься не лише здатністю поширювати знання, а й можливістю впливати на сам процес його формування. Таким чином, медіа стають лише одним із чинників ширшої комунікаційно-контентної публічності, у якій взаємодіють цифрові платформи, ШІ-сервіси, горизонтальні комунікації та інші технологічні й суспільні середовища. Їхня взаємодія розгортається в різних темпоритмах і глокальних контекстах, визначаючи не лише доступність інформації, а й можливості суспільств формувати, співвідносити та осмислювати власні реальності.

Ліна Вежель, ГО «Центр ККБ»

Зображення згенероване штучним інтелектом ChatGPT