В. Г. Король
Проблематика активного інформаційного спротиву агресору в особі нинішнього політичного режиму Кремля — нагальна вісь уже восьмий рік. Основними промоутерами цього процесу є центральні органи влади та їхні інформаційно-комунікаційні й медійні структури, загальнодержавні засоби масової інформації, громадські та волонтерські проєкти тощо. Однак нерозв’язаними залишаються чимало питань, зокрема розроблення та практичне застосування новітніх інформаційних технологій, передусім у первинних ланках комунікаційно-контентної протидії, і формування відповідних підрозділів з питань комунікаційно-контентної безпеки.
На наш погляд, головну роль у нинішньому інформаційно-ментальному двобої мають відігравати Збройні сили України. Насамперед це стосується підрозділів тактичного рівня, зосібна бригад, які є самостійними одиницями не лише із суто військової позиції, а й посідають відповідне місце у формуванні інформаційного поля / простору на визначеній території в пункті постійної дислокації та районі зіткнення з ворогом — підрозділами збройних сил РФ та їхніми сателітами.
Новітні технології, задіяні, зокрема, у процесах інформаційних протистоянь, досягають доволі потужного ефекту на регіональному і місцевому рівнях. Їх застосування на рівні бригад Збройних сил України може принципово змінити ситуацію в інформаційному полі / просторі, на яке має вплив конкретне з’єднання, і загалом у комунікаційно-контентному просторі країни. Для цього слід переглянути підходи до формування місцевого і регіонального комунікаційно-контентного середовища.
Активізація технологічно-пропагандистських центрів Кремля в інформаційному просторі України та світу є серйозною загрозою для вітчизняного громадянського суспільства й держави. Інформаційно-ментальні удари агресора спрямовані передусім на молодь, тобто на ту частину суспільства, яка вже найближчим часом визначатиме сьогодення і перспективи країни.
У зв’язку з цим особливої актуальності набувають дослідження проблематики формування комунікаційно-контентних середовищ армійських колективів, нейтралізації технологічних впливів ворога, розробки заходів з активізації роботи щодо інформаційної протидії у підрозділах Збройних сил України.
Дослідження вітчизняних науковців щодо активізації інформаційного спротиву агресору — путінській Росії — стосуються передусім аналізу стану інформаційного простору України за часів незалежності, проблем, які постали перед державою і суспільством з початком гібридних і, зокрема, інформаційних, агресій Кремля проти нашої країни, загальних питань стосовно протидії інформаційним операціям, пропаганді ворога, розвитку в країні і збройних силах системи стратегічних комунікацій. Доцільно виділити присвячені цій тематиці праці В. Горбуліна, С. Даниленка, О. Власюка, О. Ляшенка, М. Ожевана, Г. Почепцова, Т. Сивак, Г. Яворської.
Проблематика війни на Сході України та окупація Криму є предметом дослідження колективу авторів Національного інституту стратегічних досліджень, оприлюдненого у монографії «Донбас і Крим: ціна повернення». Розглядаючи агресію нинішнього політичного режиму РФ проти України крізь призму геополітики й національної безпеки, значна увага приділяється питанням викликів для державної інформаційної політики, зокрема щодо повернення Криму.
Автори монографії «Донбас і Крим: ціна повернення» вважають, що одним із нагальних елементів системної боротьби за звільнення півострова від путінських окупантів має бути забезпечення «необхідної присутності в ефірі українських загальнонаціональних каналів, а також у регіонах півдня України». Ключовим завданням «практичного здійснення української інформаційної політики на території АР Крим та м. Севастополя є якнайшвидше запровадження регулярного цілодобового теле- й радіомовлення на території півострова». Доцільним також, на їхню думку, є «створення окремого кримського телеканалу»[239].
Сутність гібридної війни в контексті системної кризи світової безпеки розглядають автори колективної монографії «Світова гібридна війна: український фронт», яку підготували науковці Національного інституту стратегічних досліджень. У розвідці приділена увага інформаційно-медійній агресії РФ проти України, зокрема проаналізована ситуація 2014 р., коли наша країна потерпала в інформаційному просторі від безперервних атак кремлівських пропагандистських центрів. Однією із причин такого становища автори називають «брак дієвих інституцій та механізмів оперативного реагування на інформаційні та інформаційно-психологічні загрози»[240].
Розглядаючи гібридну війну як «новітню форму глобального протистояння у сучасному безпековому довкіллі», автори доходять висновку про те, що «конфлікт інтерпретацій у вигляді зіткнення стратегічних наративів із протилежними версіями подій використовується як різновид зброї поряд з іншими невійськовими компонентами гібридних дій»[241].
Розглядаючи формування нової інформаційної політики «в умовах істотного ресурсного (фінансового, людського) переважання агресора у цій сфері», автори виокремлюють позицію «оновленого “журналістського консенсусу”» на «засадах її (преси. — Авт.) соціальної відповідальності»[242].
Водночас перед державою постає проблема суспільного консенсусу передусім у питаннях протистояння інформаційним агресіям ворога. Тут консолідація зусиль має досягатися системними підходами та продукуванням креативних рішень з боку влади. Як вважає Т. Сивак, «неспроможність офіційних структур ефективно протистояти інформаційній інтервенції є однією з важливих передумов запровадження стратегічних комунікацій у діяльність органів публічної влади»[243].
С. Даниленко звертає увагу на те, як у сучасних умовах розвитку технологій впливу РФ «держава-інформаційний агресор швидко переорієнтовує свої пропагандистські потужності: змінює тематичне наповнення та меседжі, при цьому зберігаючи ключовий наратив. Доволі швидко їй вдається змінити інформаційний порядок денний для тих пропагандистських підрозділів, які раніше транслювали повідомлення з іншої проблематики»[244].
Водночас поза увагою залишаються нагальні питання конкретних системних заходів щодо протидії агресіям Кремля в комунікаційно-контентній площині. Цей напрям потребує всебічного поглибленого дослідження.
Отже, важливо визначити роль і місце з’єднання (бригади) Збройних сил України у створенні комунікаційно-контентного середовища на регіональному рівні (у районі пункту постійної дислокації та на лінії зіткнення).
Ми ставимо перед собою завдання запропонувати комплексний підхід до формування проактивного військового середовища, а також розробити рекомендації щодо типової структури інформаційного забезпечення бригади.
Світ стрімко змінюється, і ці зміни є передусім технологічними, мультифункціональними, кадровими, ресурсними. Фіксація (офіційний міжнародний відлік) формування нових цивілізаційних трансформацій відбулася на Всесвітньому економічному форумі 2016 р., де засновник і виконавчий голова форуму Клаус Шваб схарактеризував сутність сучасності і перспективи: «Ми стоїмо на порозі технологічної революції, яка кардинально змінить наш спосіб життя, роботу та відносини одне з одним. За своїми масштабами та складністю ця трансформація буде не схожа на те, що людство переживало раніше. Ми ще не знаємо, як це буде розвиватися, але ясно одне: відповідь на це має бути комплексною та всеохоплюючою, із залученням всіх зацікавлених сторін глобальної політики — від державного та приватного секторів до наукових кіл й громадянського суспільства»[245].
Клаус Шваб вважає, що швидкість цієї революції така висока, що політичній спільноті важко або навіть неможливо встигати з необхідними нормативними та законодавчими рамками. Він застерігає, що «Четверта промислова революція також глибоко вплине на природу національної та міжнародної безпеки, відіб’ється як на ймовірності, так і на характері конфлікту. Історія війни та міжнародної безпеки — це історія технологічних інновацій, і сьогодення не є винятком. Сучасні конфлікти за участю держав носять все більш “гібридний” характер, поєднуючи традиційні прийоми на полі бою з елементами, раніше пов’язаними з недержавними учасниками. Різниця між війною і миром, комбатантом і некомбатантом і навіть насильством і ненасильством (вважаючи кібервійну) стає абсолютно розмитою»[246].
Підкреслимо, що Четверта промислова революція «стирає» кордони і стає реальністю буквально для кожного з нас у будь-якій країні на всіх континентах. У цьому переліку військовослужбовці не є винятком, їх неможливо відгородити від новітніх технологій та трансформаційних процесів.
На особовий склад Збройних сил України, як і на суспільство загалом, пришвидшеними темпами чиниться інформаційний вплив (елемент комунікаційно-контентного явища[247]) агресора в особі нинішнього політичного режиму Російської Федерації і його ситуативних союзників — міжнародних інфраструктурно-технологічних платформ (зовнішній фактор) та різновекторних політичних сил, громадських організацій, засобів масової інформації (ЗМІ) і засобів масової комунікації (ЗМК) тощо (внутрішній фактор). До речі, цей поділ умовний, бо в дійсності всі фактори перемежовуються в сучасній глолокальності[248]. Одним із напрямів таких дій є намагання пропагандистів Кремля дискредитувати українських військовослужбовців перед вітчизняним громадянським суспільством та світовою громадою[249].
Фізичні кордони держави вже не є засобом стримування чи обмеження інформаційного, а з боку технологічних центрів РФ ще й пропагандистського, ураження особового складу Збройних сил України. Адже різноманітні гаджети нині є практично в кожного військовика.
Отже, виникає потреба узгодити корпоративні обмеження, що є необхідністю для ефективного функціонування ЗСУ, і традиційну відсутність важелів чи механізмів заборони використання технологічних атрибутів нашого повсякденного життя, якими є комп’ютери, мобільні телефони та інші високотехнологічні електронні пристрої.
На жаль, централізованого (державного) вирішення цієї проблеми наразі немає. Нормативно-правова база, яка б відповідала запитам Міністерства оборони, майже відсутня. Певною мірою проблема персональної відповідальності та відповідальності юридичних осіб, зокрема в інформаційній сфері, може бути розв’язана після ухвалення законопроєктів «Про медіа»[250] (підготовлений Комітетом з питань гуманітарної та інформаційної політики ВР) і «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації»[251] (відомий як закон про дезінформацію розробки Міністерства культури, молоді та спорту[252]).
Однак і вони не містять алгоритму вирішення проблем, що постають перед збройними силами. Тож найдоцільнішою виглядає пропозиція щодо розробки відомчих документів, інфраструктурних елементів та функціональних структур і механізмів, спрямованих на захист військовослужбовців від зовнішніх та внутрішніх впливів, зокрема інформаційних (комунікаційно-контентних).
У масштабі держави цю проблему частково можна було б вирішувати можливостями Центру протидії дезінформації, утвореного в березні 2021 р. відповідно до статті 14 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» як робочий орган РНБОУ[253], та Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики[254]. Утім, залишається відкритим питання, чи буде центр РНБОУ, створений для «протидії поточним і прогнозованим загрозам національній безпеці та національним інтересам України в інформаційній сфері, забезпечення інформаційної безпеки України, ефективної протидії пропаганді, деструктивним дезінформаційним впливам та кампаніям, недопущення маніпулювання громадською думкою»[255], вершиною координаційно-синхронізувальної вертикалі, чи в країні існуватиме мережа схожих окремих структур? Хоча створення цих центрів є потужним зрушенням в опорі комунікаційно-контентній навалі з боку агресора.
Для військового відомства досі не вирішеною нагальною проблемою є розробка і втілення динамічної інформаційної політики, мета якої формування проактивного середовища військового загалу як у армійському колективі, так і одночасно у безпеково-оборонній галузі. На наш погляд, проактивність військових колективів, яка базується на усвідомленій позиції кожного військовослужбовця, є найнадійнішим шляхом до подолання інформаційно-ментальних впливів мультиформатних агресій на особовий склад збройних сил[256].
Вочевидь найбільшою загрозою для української державності на цьому етапі становлення України вбачаються гібридно-месіанські агресії[257] як новітня технологія нищення культурно-історичної ідентичності суверенної державності. Гібридно-месіанські агресії нинішньої РФ є новою якістю традиційної імперської політики Кремля щодо України[258] — креативно-технологічним просуванням (вживленням) ідеологічного концепту «рускій мір» у соціальні верстви українського суспільства з метою унеможливлення національного спротиву та відновлення патерналістського стану населення як передумови повернення країни на «орбіту» Російської імперії. Основною тезою виступає «рятування братського народу». Український громадський діяч, літературознавець, академік НАНУ Іван Дзюба у своїй праці «Нагнітання мороку: від чорносотенців початку XX століття до українофобів початку століття XXI» (2011) визначив московський месіанізм як такий, що «може бути не лише національним, а й державним (імперським), класовим, релігійним, расовим, ідеалістично-вселенським, уселюдськи-рятівничим (за початковою посилкою)»[259]. Ці агресії будуються на різних форматах викривлення історії, силової зміни ментальності, приниження культури, нищення самоідентичності народу й особистості тощо. При цьому технологічні центри путінської пропаганди застосовують незмінний принцип нехтування будь-якими етичними та моральними нормами, попранням демократичних устоїв і права як такого. Їхня мета — ліквідація України як самостійної і незалежної держави, для чого необхідне знищення свідомості українця-громадянина та його самоідентичності в процесі справжньої суверенної державності[260].
Військовослужбовець як пересічний громадянин постійно перебуває в певному територіальному (за місцем служби і проживання) інформаційному середовищі. В нинішніх умовах це середовище має різне політичне забарвлення, до якого додаються інтереси олігархічних чи місцевих бізнес-груп. Останнім часом зросла впливовість місцевих органів влади, громадських організацій і рухів, які активніше проявляються в засобах масової комунікації та через прямі фізичні дії (мітинги, протести тощо) в будь-яких населених пунктах, а не тільки в обласних центрах і столиці[261].
Тобто військовослужбовець перебуває в інформаційно-медійному хаосі, в якому йому самостійно розібратися вкрай важко. Тут варто зауважити, що лише з 2020 по 2021 роки в соцмережах нашої країни додалося 7 мільйонів користувачів. В абсолютних цифрах — з 19 до 26 млн. Нині 60 % українців зареєстровані у соцмережах, хоча ще в січні 2020 р. таких було 40 %. Як свідчать дослідження GlobalLogic на основі відкритих даних, з «2019 року кількість українців в Instagram зросла на 22 %, а в Facebook — на 7 %. Зараз ними користується 14 і 16 млн українців відповідно. За останній рік нова соціальна мережа TikTok досягла 16 % користувачів з України, її зростання становило 500 %. Найпопулярнішою соцмережею залишається YouTube з охопленням 96 % користувачів в Україні»[262].
До того ж суспільство (і військовослужбовці теж) піддається постійній комунікаційно-контентній агресії з боку нинішнього режиму РФ. Так, на початку березня 2021 р. одна з російських інформагенцій поширила матеріал «В Киеве готовы вновь разжечь войну в Донбассе ради новых санкций против России»[263]. Підставою для публікації послужила вирвана з контексту фраза народного депутата України, голови Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Олександра Завітневича, яка дослівно виглядала так: «ЗСУ здатні нас захистити, і Україна не буде одна у протидії Росії в разі ескалації на Донбасі чи в Криму. Увесь світ нас підтримує, думаю, що це також спричинить нові санкції проти Росії, нові проблеми, напевно, будуть у російських чиновників вищої ланки. Ціна такої ескалації буде для них болісною»[264]. В українських ЗМІ ця тема не була підтримана, однак кремлівські боти постаралися заповнити нею соцмережі. А от інформація «В українській армії створять ЛГБТ-батальйон»[265] стала гайпом не тільки в мережі, а й у медіа[266]. Генеральний штаб ЗСУ змушений був давати офіційне спростування[267]. Звісно, медіа РФ влаштували навколо неї чергову істерику за участю не лише топових журналістів, а й провідних політиків. Наведені приклади ще раз доводять необхідність створення системи комунікаційно-контентного захисту українського суспільства, зокрема військових колективів.
Особливістю цього впливу є те, що якщо раніше він застосовувався у відверто агресивний спосіб і був «видимим», то зараз такі дії вчиняються приховано або опосередковано, приміром, через формування громадської думки щодо державної або місцевої проблеми у вигідному агресору ракурсі. Наприклад, ситуація в Харкові із перейменуванням проспекту Г. Жукова на проспект П. Григоренка[268]. Два генерали Другої світової війни, але Григоренко стояв на засадах гуманізму і цивілізаційних підходів до світової війни, а Жуков був опорою сталінського режиму в комуністичному Радянському Союзі й залишається «іконою» полководця в новітній історії сучасної московитської імперії.
З позиції української держави Жуков завжди був і залишається вбивцею та окупантом, тому не може бути символом у суверенній державі Україна. Однак під виглядом ветеранських рухів, які насправді і по суті давно перестали такими бути, апологети Кремля розхитують ситуацію в місті й загалом у країні. В стані емоційного збудження і реального протистояння різних політичних і громадських сил місцева громада перебуває тривалий час[269]. Оскільки значна частина військовослужбовців харківського гарнізону є місцевими мешканцями, можемо припустити, що ця ситуація негативно позначається на морально-психологічному стані окремих вояків чи навіть військових колективів. Принагідно нагадаємо, що у квітні 2014 р., коли постало питання про звільнення будівлі Харківської облдержадміністрації від озброєних проросійських формувань, до операції мали долучитися спільні сили спецназу ЗСУ, СБУ, МВС. Більшість з цих підрозділів дислокувалася у Харкові. Однак операцію з деблокації і звільнення будівлі Харківської ОДА провели лише нацгвардійці полку «Ягуар» з Вінниччини. Тодішній командувач Нацгвардії Юрій Аллеров згадував: «…о 4 ранку на початкове положення для штурму вийшов тільки “Ягуар”, що лише за 2 години до того прибув до Харкова. Степан Полторак сказав мені, що нікого немає і не буде. О 5 ранку — доповідь така ж — нікого немає»[270].
Оскільки основною бойовою самостійною одиницею ЗСУ, яка має до того ж чітко окреслене регіонально-територіальне розташування, є бригада, вбачається доцільним зосередити роботу формування проактивного військового середовища саме на цьому рівні. Важливим елементом створення останнього є формування інформаційного середовища бригади, яке має всі підстави стати базовим складником інформаційного простору регіону (крізь призму комунікаційно-контентної безпеки[271]). Комунікаційно-контентна безпека (ККБ) полягає у вибудовуванні дієвої і ефективної (зворотної) комунікації держави й суспільства на різних щаблях взаємовідносин, яка забезпечена (на безперервній основі) потужним технологічно-функціональним та креативним контентом. Одним із результатів функціонування ККБ має бути зростання підтримки суспільством влади та підвищення випереджальної обізнаності й опірності агресору через самоідентифікацію громадян, громад, корпоративних середовищ.
Для формування потужного інформаційного середовища бригади необхідно змінити погляди на місце, роль і вагу структури, яка займається інформаційним супроводженням діяльності бригади. Зараз ці питання покладені на службу зв’язків з громадськістю[272] або пресслужбу (у різних частинах наразі назви різняться). На сьогодні її зазвичай становлять дві посадові особи.
Такий штат служби зв’язків з громадськістю бригади має забезпечувати організацію висвітлення в ЗМІ діяльності військових частин, підготовку пропозицій щодо оперативного реагування на неправдиві публікації ЗМІ, оперативне інформаційне реагування на кризові ситуації, налагодження взаємодії та зв’язків зі ЗМІ; взаємодію та співпрацю в зоні відповідальності з інформаційними службами місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, планування щомісяця інформаційного супроводження діяльності військової частини (установи, організації) та узагальнення статистичних відомостей, інформування органу зв’язків з громадськістю вищого командування про заплановані й проведені інформаційні заходи, створення та наповнення інформаційних архівів тощо.
Очевидно, що такий перелік завдань, який припадає на двох посадових осіб, впливає на якість їх виконання. Зважаючи на значний некомплект працівників служби зв’язків з громадськістю (пресофіцерів) у бригадах, можна констатувати нагальну проблему в комунікаційно-контентному протистоянні з ворогом.
Крім того, «органи зв’язків з громадськістю (прес-служби) Збройних сил України організовують проведення постійного моніторингу інформаційного простору з метою виявлення та оцінки інформаційних повідомлень про діяльність Збройних сил України. За підсумками моніторингу готуються інформаційно-довідкові, інформаційно-аналітичні та статистичні матеріали з метою інформування командування та планування роботи органів зв’язків з громадськістю»[273]. Навіть в інформаційних структурах вищих за бригаду органів управління такий обсяг роботи здійснювати на постійній основі наявними силами досить непросто.
На наш погляд, на часі кардинальні зміни в розумінні проблематики інформаційної (комунікаційно-контентної) безпеки у ЗСУ. Цього, зокрема, вимагає і Стратегія інформаційної безпеки, затверджена Указом Президента України № 685/2021 від 28 грудня 2021 р.[274] У документі звертається увага на те, що «інформаційні потреби на місцевому рівні належним чином не задовольняються», а відсутність «належного рівня інформаційної культури та медіаграмотності в суспільстві в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій створює підґрунтя для маніпулювання громадською думкою, проведення стрімких деструктивних інформаційних операцій, що зумовлює існування потенційних та реальних загроз інформаційній безпеці України». Це створює загрозу національній безпеці країни, враховуючи, що технології гібридної війни РФ проти України, зокрема моделі й механізми інформаційного втручання в повсякденну діяльність нашої держави, поширюються в українському суспільстві, «швидко адаптуючись до локальних контекстів та регуляторних політик».
Реалізація мети та завдань щодо забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері, визначених Стратегією інформаційної безпеки, передбачає активну участь і Міністерства оборони України. Зосібна, це завдання «щодо забезпечення власної інформаційної безпеки, у тому числі захисту єдиного інформаційного середовища сил оборони, зокрема в місцях дислокації, розгортання та застосування угруповань, військових частин та підрозділів Збройних Сил України».
На тактичному рівні, на наш погляд, насамперед необхідна якісно нова структура з новою назвою як відображенням сутності функціоналу. На першому етапі пропонується назвати її пресофісом, а в подальшому (з реалізацією технологічно–інфраструктурних можливостей) — прессервісом. Вона може входити (як варіант) до складу служби зв’язків з громадськістю бригади (якщо їх розглядати в контексті державного управління), однак потребує функціонального виокремлення. Пропонована структура за функціоналом адекватно відповідає на виклики та ризики як масових, так і глобальних комунікацій.
Крім того, інформаційне забезпечення має належати до основних видів забезпечення дій та плануватися за тим же принципом, що й решта.
Інформаційне забезпечення діяльності бригади. Інформаційне забезпечення (як складник комунікаційно-контентної безпеки) має включати розробку плану послідовних та одночасних дій посадових осіб і структурних підрозділів бригади відповідно до керівних документів, які регламентують діяльність командира бригади в мирний і воєнний час (це потребує внесення змін і доповнень, зокрема до бойових статутів).
Структура інформаційного забезпечення (творення інформаційного середовища) бригади, на наш погляд, має включати:
— газету бригади — електронне видання (в окремих випадках варто розглядати доцільність застосування множинних друкованих форматів під індивідуальну (брендову) особливість бригади);
— канал в мережі YouTube, Instagram, ТікТок, інших відеоконтентних джерелах;
— сторінки (представництва) у соціальних мережах;
— телерадіостудію в місці постійної дислокації.
Крім цього, на пресофіс покладається завдання з підготовки різних книжних та електронних форматів подачі контенту про життєдіяльність бригади. Зокрема, це мають бути збірники (бажано щорічні) матеріалів про події, що відбулися протягом року, військовослужбовців, які проявили себе та були відзначені командиром або вищим командуванням чи державними нагородами. Тобто це має бути своєрідний літопис частини (більшість бригад (пресслужби) мають фотоархіви до 10 000, а то й більше світлин).
Доцільним є періодичне видання книжок гумористичного характеру. В них мають описуватися різні веселі (комічні) історії з життя бригади, які зазвичай присутні в середовищі військовослужбовців як перекази чи анекдоти. Так само сюди доцільно зарахувати історії-легенди, які передаються в усних розповідях, навіть якщо вони мають міфічне походження. Такі книжки читатимуть не лише військовослужбовці, а й члени їхніх сімей, родичі, друзі, знайомі, молодь, світове українство тощо.
Ці видання доцільно передавати і до бібліотек та шкіл регіону, у діаспорні місії, країни із українськими осередками ідентифікації тощо, що неабияк сприятиме формуванню патріотичних настроїв серед населення, зокрема молоді.
Зазначимо, що гумор і сатира (а ще сленг та стьоб) є одним із найдієвіших способів протистояння російській пропаганді й водночас зміцнення бойового духу українських військовослужбовців. Як приклад наведемо книжки військового журналіста, координатора групи «Інформаційний спротив» Костянтина Машовця «Діалоги з “нулів”»[275] і «Діалоги з “нулів” 2»[276].
Книжки позиціонуються як гуморески з АТО. Головні герої — розвідник «просто Вася», футбольний фанат, ротний «Жора-Бармалей» і їхній комбат «Васильович» — є збірними образами. Однак всі історії мають реальну основу. Це події, які відбувалися на лінії зіткнення з ворогом і які у військовому середовищі стали своєрідним «народним епосом». «“Діалоги” — це не хронологія подій, а живі та правдиві розповіді. Я передав читачеві те, що побачив і почув на передових позиціях», — зазначає автор книг Костянтин Машовець[277].
Ці напівлегенди, напіванекдоти переказуються безліч разів і завжди викликають жвавий інтерес і сміх серед військовиків, додають гарного настрою та впевненості у перемозі. Цивільні читачі з не меншим задоволенням переймаються пригодами бійців, про що свідчать публікації про книжку в ЗМІ й соцмережах, зустрічі читачів з автором тощо[278]. Головні герої мають своїх реальних прототипів. Наприклад, «розвідник Вася» «писався» зі снайпера і розвідника 25-ї повітряно-десантної бригади Віктора Бойко. «Ми збиралися в компанії та розповідали один одному свої АТОшні історії. Я поділився з Констянтином, він — зі мною. Зрештою частина з них потрапила до книги», — зазначає Віктор[279].
Дослідниці сучасної української воєнної прози — авторка проєкту #Книги_про_війну Ганна Скоріна і викладачка української літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марина Рябченко — книжки «Діалоги з “нулів”» включили до свого списку рекомендованої літератури про події на Сході України[280].
Гумор та сатиру як спосіб протистояння російській пропаганді розглядають і в НАТО. Так, Центр стратегічних комунікацій НАТО на замовлення Міністерства оборони Латвії провів дослідження “StratCom laughs. In search of an analytical framework”, яке презентував у січні 2017 р. Аналізуючи прийоми та механізми кремлівської пропаганди, автори, серед іншого, доходять висновку про те, що гумор є потужним інструментом стратегічних комунікацій. Він, на думку авторів, може допомогти в тих ситуаціях, коли пряма мова не діє. Загалом же гумор ефективно спрацьовує як захисний механізм під час війни та у конфліктних ситуаціях[281].
Газети бригад виникли стихійно 2014 р. як відповідь на гібридно-месіанські агресії з боку РФ. Зазвичай друк видання був заслугою волонтерів та ініціативою пресофіцерів. Офіційного узаконення цієї продукції так і не відбулося. Однак на цьому етапі реформування держави (процес децентралізації) та війська ми пропонуємо подивитися на цей бік інформаційного забезпечення передусім з позиції інформаційного (комунікаційно-контентного) домінування ЗСУ в регіонах постійної дислокації бригад як необхідної умови високої мотивації громадян до армійської служби, патріотичного налаштування молоді, забезпечення підтримки армії з боку громадянського суспільства тощо. Додатковим аспектом є можливість позиціонування з’єднання на міжнародній арені. Це може бути, приміром, розповідь пресофіцера[282]або матеріал іноземного журналіста[283].
Газета бригади має виходити не рідше 2 разів на місяць (краще — щотижнево) в електронному вигляді (її друк необхідно розглянути для окремих випадків[284]). За змістом вона наповнюється не лише матеріалами про діяльність бригади та військовослужбовців, а обов’язково відображає життя за межами служби. Тут має бути інформація про події в регіоні, де дислокується бригада, розповіді про життя військовослужбовців поза службою (події в сім’ї, наприклад одруження, народження дитини, отримання квартири, хобі, участь членів родини у фестивалях чи конкурсах, зустрічі ветеранів тощо), орієнтування в питаннях соціального забезпечення, правових колізій, кар’єрних перспектив, навчання тощо.
Бажана присутність матеріалів про життя і людей регіону, в якому дислокується бригада. Зважаючи на те, що більшість контрактників зазвичай є місцевими мешканцями, це додавало б інтересу до газети як військовослужбовців, так і громади регіону загалом.
Газета має формувати світоглядну позицію членів місцевих громад, зокрема молодих людей, які є потенційними контрактниками. Це значно полегшить потім їхню адаптацію у військових колективах і розуміння перспектив професійної служби як гідний шлях самореалізації в сучасному світі.
Газета має не тільки інформувати, а й ініціативно ставити питання, мати зворотний зв’язок, порушувати проблеми бригадного / регіонального рівня та компетентно пояснювати, як і коли вони будуть вирішені. Це додаватиме ваги й авторитету з’єднанню і персонально командуванню. Загалом інтерес до такого видання визначатиметься саме наявним контентом, який має кардинально відрізнятися від традиційних раніше газетних матеріалів. Звідси виникає потреба в цілеспрямованій підготовці фахівців з комунікаційно-контентної безпеки для потреб ЗСУ.
В електронного варіанта газети обов’язково має бути мобільна версія. Тоді військовослужбовці, які перебувають на лінії зіткнення, постійно матимуть інформацію з місця дислокації з’єднання, тобто перебуватимуть у регіональному інформаційному полі.
Окрему увагу необхідно приділити креативно-діджитальній роботі із соціальними мережами. Ця діяльність може стати потужним чинником не лише позиціонування бригади в публічному просторі, а й своєрідною аудиторською службою вчасного реагування на виниклі проблеми чи надання оперативної допомоги військовослужбовцям: юридично-правової, соціальної, довідкової тощо. Отже, сторінка бригади в соцмережі має потенціал перетворення на інформаційно-комунікаційний габ, який слугуватиме «містком» між військовослужбовцями, членами їхніх родин, симпатиками ЗСУ з цивільних осіб та командуванням з’єднання.
Такий висновок ґрунтується на результатах науково-дослідної роботи «Дослідження публічно-контентних негативів в сучасних динаміках різноформатних практик гібридних агресій», яка проводилася науково-дослідним центром ВІКНУ на замовлення Управління комунікацій та преси Міністерства оборони України протягом 2018–2019 рр.[285] Досліджувалася інформаційна присутність у соціальних мережах і на офіційних вебсторінках Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України 20 бригад ЗСУ, зокрема аналізувалися офіційні та неофіційні сторінки.
За результатами дослідження вийшла друком монографія, присвячена сутності сучасного інформаційного протиборства та виробленню новітніх підходів до державної інформаційної політики, спрямованої на нейтралізацію таких негативів[286].
Єдиних стандартів сторінок з’єднань у соцмережах не існує, вимог теж (це тема окремої розмови). Така робота базується на індивідуальних знаннях, навичках та особистому вмінні пресофіцера. Наповнення сторінки багато в чому залежить від технологічно-ресурсної спроможності, системності, кваліфікації персоналу, а також вимог й орієнтування (розпоряджень і вказівок) відповідних структурних підрозділів МО та ГШ ЗСУ. Також на ефективність цієї роботи впливає наявність технічного забезпечення пресофісу, часу на роботу із соцмережами, ставлення до цієї діяльності командира бригади тощо. Трапляється, що командир не вважає цю діяльність пріоритетним напрямом або навіть ігнорує його.
Такий напрям, як інформаційне (комунікаційно-контентне) забезпечення необхідно виводити на новий якісний рівень у загальній системі пріоритетів командування ЗСУ. Для цього доцільно запровадити окрему навчальну дисципліну у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України: військових інститутах, академіях та Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського.
Під час дослідження було з’ясовано, що загалом на сторінках бригад у соцмережах переважають офіційно-позитивні відомості. Однак періодично виникає досить резонансна інформація, пов’язана з певними негативними чи надзвичайними подіями. Тоді протягом тривалого часу (від кількох діб до місяця) йде активне обговорення з емоційними сплесками та різними словесними характеристиками. Як приклад можна навести бурхливе обговорення ідеї «не стріляти у відповідь» в умовах загострення ситуації на фронті, а також ставлення військовиків і ветеранів російсько-української війни до проведення параду з нагоди Дня Незалежності України 2019 р. Емоційно обговорюються також питання, які мають проєкцію на службову й життєву проблематику військовослужбовців і членів їхніх сімей. У таких випадках часто спостерігається полярність думок, що призводить до суперечок між представниками військових колективів. Це однозначно негативно впливає на загальний морально-психологічний стан військовиків та їхніх родин.
Крім того, до адміністраторів сторінок чи активних дописувачів — лідерів громадської думки — часто звертаються з певних питань члени сімей, родичі, земляки чи небайдужі громадяни. Для них сторінка бригади у соцмережах є джерелом ексклюзивної інформації. Кожна своєчасна і компетентна відповідь позитивно впливає на авторитет бригади, її командування та керівництво ЗСУ загалом.
Під час дослідження інформаційної присутності 20 бригад ЗСУ (станом на 01.08.2019) середня кількість відвідувачів сторінки становила від 3000 до 25 000. Найбільше симпатиків мала 93-тя омбр — 49 000. У 24-ї омбр їх було 21 000, 10-та окрема гірсько-штурмова бригада досягла цифри 28 500. Кількість користувачів, які стежать за офіційною сторінкою у Facebook 93-ї омбр[287] на 07.11.2021, становить 94 401, 24-ї бригади[288] — 31 074, 10-ї — 63 256289[289]. Загалом це потужний технологічно-кадровий сегмент суспільства, який виявляє інтерес до ЗСУ і з яким потрібно якісно працювати.
Отже, як бачимо, сторінки бригад у соцмережах ініціативно стають своєрідним мультифункціональним колцентром, який надає необхідну інформацію або допомагає вирішити проблему. Тому доцільним вважається створення моделі фахового штатного колцентру з вивчення настроїв військовослужбовців та членів їхніх сімей, обробки запитів осіб, які звертаються по пораду чи з проханнями про допомогу, роз’яснення, питань профорієнтації та кадрових перспектив тощо.
Проблемні питання, з якими стикається командування бригади, або у випадках, коли воно очікує певного негативу через ухвалення рішення (будь-якого рівня), доцільно спеціально запускати для обговорення на сторінках з’єднання у соцмережах. Однак тут важливим фактором є розмежування публічної дискусії, яка доступна всім, хто заходить на сторінку, та обговорень, які виходять за межі припустимих обмежень. Таку полеміку доцільно переводити в закриті групи, які контролює адміністратор сторінки з військовослужбовців пресофісу, або на неофіційні сторінки бригад, які існують в окремих випадках. У підсумку ми отримуємо унікальну можливість зворотного зв’язку як щодо вивчення громадської (суспільної) думки, так і задля підвищення рівня довіри й відповідальності через дієве пряме (внутрішнє) комунікування по лінії командування — особовий склад.
Варіативно-рекомендаційна структура пресофісу бригади. Штат пресофісу бригади доцільно поділити на 4 сектори:
1) організаційний — відповідає за зв’язок зі ЗМІ і ЗМК, обробляє документи, запити тощо, супроводжує представників ЗМІ під час перебування в підрозділах бригади;
2) інформаційний (СММ-агенція як технологічний комплекс) — забезпечує підготовку та поширення щоденного контенту про діяльність бригади;
3) відео- та радіосупровід — готує відеоінформацію, відеоролики, матеріали для радіо, документальні фільми, привітання тощо;
4) фотосупровід — веде фотоісторію з’єднання, готує щоденні репортажі та портретні замальовки, забезпечує матеріали до щорічного видання фотоісторії бригади, готує фотопривітання військовослужбовців і членів їхніх родин тощо.
Уся ця діяльність пресофісу є елементом системної нейтралізації негативного інформаційного (комунікаційно-контентного) впливу агресора на особовий склад бригади та місцеве населення.
Загальна кількість військовослужбовців пресофісу становить 7–12 осіб. З них офіцерів — 3, інші — сержанти-контрактники з профільною освітою або ті, які пройшли спеціальні курси перепідготовки[290]. Усі військовослужбовці повинні за потреби виконувати обов’язки в межах усього функціоналу пресофісу. Технічне забезпечення пресофісу прописується окремо.
Перш ніж перейти до висновків, зупинимося на зауваженнях, які обов’язково прозвучать щодо неможливості виділення в масштабах ЗСУ зазначеної кількості працівників пресофісів та необхідного матеріально-фінансового ресурсу. Ця проблема, на нашу думку, має розглядатися відповідно до того, чи ставимо ми собі за мету перемогти агресора. Перемога ця починається з формування комунікаційно-контентного середовища в армійських підрозділах і на місцевому (регіональному) рівні, а здобудеться тоді, коли буде остаточно зруйнована та ефективно демонтована московитська неоімперія. До того — безперервне протистояння нескінченій агресії з боку Кремля.
Таким чином, нагальною проблемою трансформаційного реформування ЗСУ необхідно визнати зміну поглядів на роль та місце інформаційного (комунікаційно-контентного) забезпечення військ. Доцільно напрацювати нормативно-правову базу для створення інформаційного середовища бригади як базового елемента інформаційного простору регіону дислокації з’єднання та розробити варіанти експериментального штату пресофісу з’єднання.
На базі постійних представництв з’єднань у соціальних мережах започаткувати військові колцентри (центри вивчення настроїв і думок військовослужбовців з’єднання). Підготувати умови для формування на базі пресофісу з’єднання інформаційно-роз’яснювальних габів для масштабного (регіонального) покриття споживацької аудиторії.
У вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України (військових інститутах, академіях та Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського) запровадити окрему навчальну дисципліну — комунікаційно-контентне забезпечення військ.
Започаткувати проведення постійних навчально-тренувальних циклів перепідготовки офіцерів і працівників інформаційних структур ЗСУ. У перспективі створити навчально-тренувальний центр для підготовки спеціалістів (сержантів-контрактників) для потреб пресофісів бригад.
Започаткувати постійно діючі курси інформаційно-медійної обізнаності та стратегічних комунікацій для командирів з’єднань та їхніх заступників на базі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
Вийти з пропозицією до керівництва Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних сил України щодо розробки спеціального гаджета (закритий зв’язок) для військовослужбовців з метою постійного й цілеспрямованого інформаційного забезпечення та зворотного зв’язку.
Джерело: Інформаційно-комунікаційна безпека: сучасні тренди : моногр. / Бровко О. О. [та ін.] ; за заг. ред.: Курбана О. В., Лісневської А. Л. — К. : Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2022. — 392 с. c. 110-132.
Фото з сайту: 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого
[239] Донбас і Крим: ціна повернення: монографія / за заг. ред. В. П. Горбуліна, О. С. Власюка, Е. М. Лібанової, О. М. Ляшенко. Київ: НІСД, 2015. С. 437.
[240] Світова гібридна війна: український фронт / за заг. ред. В. П. Горбуліна. Київ: НІСД, 2017. С. 245.
[241] Там само. С. 467.
[242] Там само. С. 475–476.
[243] Сивак Т. В. Інституціоналізація стратегічних комунікацій у системі публічного управління України: кваліфікована наук. праця на правах рукопису / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Київ, 2020. С. 201–202.
[244] Даниленко С. Інституціональність дезінформації та симетрична протидія її деструктивному впливу. Biuletyn. Monitoring propagandy i dezinformacji 2020. № 2. С. 18. URL: https://phavi.umcs.pl/at/attachments/2021/0224/125911-biuletyn-politologiano2- 9cz-1.pdf (дата звернення: 25.11.2021).
[245] Schwab K. The Fourth Industrial Revolution: what it means, how to respond. URL: https://www.weforum.org/agenda/2016/01/the-fourth-industrial-revolution-what-it-means-and-how-to-respond (дата звернення: 26.10.2021).
[246] Там само.
[247] Комунікаційно-контентні явища — динамічні прояви віртуально-смислової конфігурації (дизайну) контенту, що систематично наповнюється уточнювальними чи додатковими показниками подовженої публічної уваги за різною (визначеною) конотаційною шкалою моменту та етапу мінливої безперервності (Любовець Г. В., Король В. Г. Комунікаційно-контентна безпека: проблематика, підходи, становлення: монографія. Дніпро: Середняк Т. К., 2018. С. 392).
[248] Термін «глолокальність» набув поширення за результатами роботи XII Всесвітнього соціологічного конгресу в Мадриді (1990). (XIIth World Congress of Sociologi. 9–13 July 1990. Madrid, Spain. URL: https://www.isa-sociology.org/en/ conferences/world-congress/madrid-1990 (дата звернення: 25.10.2021). Тоді розглядався як поєднання глобального та локального в соціальних інститутах і культурі різних країн. Зараз глолокальність передбачає одночасну функціональність глобального та локального, які з однаковою потужністю впливають одне на одного й разом на сучасність і майбутнє.
[249] Постріли з фейкомета: реакція Росії на навчання Україна — НАТО. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-antifake/3328205-postrili-z-fejkometa-reakcia-rosii-na-navcanna-ukrainanato.html (дата звернення: 25.10.2021).
[250] Проект Закону про медіа. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?pf3511=67812 (дата звернення: 29.10.2021).
[251] Законопроєкт про протидію дезінформації: етапи публічного обговорення. URL: https://mkip.gov.ua/news/3414.html (дата звернення: 29.10.2021).
[252] Нині — Міністерство культури та інформаційної політики.
[253] Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 березня 2021 р. «Про створення Центру протидії дезінформації»: Указ Президента України № 106/2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1062021-37421 (дата звернення: 11.11.2021).
[254] Презентовано Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/prezentovano-centr-strategichnih-komunikacij-ta-informacijnoyi-bezpeki (дата звернення: 11.11.2021).
[255] Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 березня 2021 р. «Про створення Центру протидії дезінформації». URL: https://www.president.gov.ua/ documents/1062021-37421 (дата звернення: 11.11.2011).
[256] Проактивність передбачає ухвалення особою самостійного рішення в будь-якій ситуації незалежно від наявних впливів. Рішення людини в такому разі базується на її глибинних цінностях та життєвих принципах, на які не можуть вплинути ситуативні умови та обставини.
[257] Гібридно-месіанські агресії — мілітарні, парамілітарні, креативно-мистецькі, комунікаційно-контентні, спортивні, екологічні та інші вторгнення / напади на мирну країну, що камуфлюються гібридними (змішаними) регламентами, нормами та представленнями в публічному (інформаційному) просторі через стилістику псевдомасштабного рятування, захисту та спасіння. (Любовець Г. В., Король В. Г. Комунікаційно-контентна безпека: проблематика, підходи, становлення: монографія. Дніпро: Середняк Т. К., 2018. С. 396).
[258] НАТО закликає Захід до інформаційної війни з Росією. URL: https://zn.ua/ ukr/WORLD/nato-zaklikaye-zahid-do-informaciynoyi-viyni-z-rosiyeyu-167568_.html (дата звернення: 07.11.2021).
[259] Дзюба І. Нагнітання мороку: від чорносотенців початку ХХ століття до українофобів початку століття ХХІ. Київ: Києво-Могилян. акад., 2011. С. 182.
[260] Радковець Ю. Гібридна війна Росії проти України: уроки та висновки. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2107122-gibridna-vijna-rosii-proti-ukraini-uroki-ta-visnovki.html (дата звернення: 30.10.2021).
[261] Вишневський Ю. Зародок сепаратизму на Одещині. Короткі підсумки виборів 31 жовтня. URL: https://www.dsnews.ua/ukr/politics/vybory-pod-hellouin-pochemu-vlast-vchistuyu-vyigrala-u-oppozicii-01112021-441514 (дата звернення: 02.11.2021).
[262] За рік карантину кількість українських користувачів у соцмережах зросла на 7 млн і досягла 60 % населення країни. URL: https://www.globallogic.com/ua/ about/news/social-media-during-quarantine/ (дата звернення: 11.11.2021).
[263] В Киеве готовы вновь разжечь войну в Донбассе ради новых санкций против России. URL: https://news-front.info/2021/03/01/v-kieve-gotovy-vnov-razzhech-vojnu-v-donbasse-radi-novyh-sankczij-protiv-rossii (дата звернення: 10.11.2021).
[264] Завітневич про загострення на Донбасі: ціна ескалації буде болючою для РФ. URL: https://www.rbc.ua/ukr/news/zavitnevich-obostrenie-donbasse-tsena-eskalatsii-1614585035.html (дата звернення: 10.11.2021).
[265] Украина собралась послать в Донбасс гей-батальон ВСУ. URL: https://www. mk.ru/politics/2021/03/07/ukraina-sobralas-poslat-v-donbass-geybatalon-vsu.html (дата звернення: 10.11.2021).
[266] У Facebook представників ЛГБТ-спільноти кличуть на передову. URL: https:// focus.ua/uk/ukraine/476655-v-facebook-predstaviteley-lgbt-soobshchestva-zovut-na-peredovuyu. Рух українських ЛГБТ-військових: на передовій за рівність прав. URL: https://p.dw.com/p/3vJr0 (дата звернення: 10.11.2021).
[267] Розганяють зраду та дискредитують ЗСУ: у Генштабі заперечили створення «ЛГБТ-підрозділів». URL: https://24tv.ua/lgbt-pidrozdili-zsu-rizka-reaktsiya-novini-rosiyi-i-ukrayini_n1562168 (дата звернення: 10.11.2021).
[268] Жукова чи Григоренка: як у Харкові намагаються перейменувати проспект. URL: https://www.slovoidilo.ua/2021/10/06/infografika/suspilstvo/zhukova-chy-hryhorenka-yak-xarkovi-namahayutsya-perejmenuvaty-prospekt (дата звернення: 17.10.2021).
[269] Суд скасував розпорядження голови Харківської ОДА про перейменування проспекту Маршала Жукова на честь правозахисника Петра Григоренка. URL: https://ua.interfax.com.ua/news/general/750473.html (дата звернення: 02.11.2021).
[270] Як Нацгвардія запобігла існуванню так званої ХНР. URL: https://www. ukrmilitary.com/2018/04/kharkiv-oda.html.
[271] Комунікаційно-контентна безпека — технологічно-креативний і логістично-інфраструктурний стан, креативно-ситуаційні й регламентно-нормативні умови, історично-ментальні, лінгвістично-концептосферні та гуманітарно-ойкуменічні особливості взаєморозвитку сегментних композицій інформаційного простору країни й регіональних / міжрегіональних комунікаційно-контентних середовищ, які в поєднанні стають потенційно-перспективним ресурсом капіталізації інноваційно-сервісних та інфраструктурно-логістичних векторів (транзитів) нових економічних укладів, майданних засад управлінських стилістик центру і самоврядування середовищ життя (Любовець Г. В., Король В. Г. Комунікаційно-контентна безпека: проблематика, підходи, становлення: монографія. Дніпро: Середняк Т. К., 2018. С. 389).
[272] Положення про органи зв’язків з громадськістю (прес-служби) Збройних Сил України, затверджено наказом Генерального штабу Збройних Сил України № 127 від 11.04.2017. Зб. законодавчих, нормативно–правових та інших актів щодо зв’язків з громадськістю у Збройних Силах України. С. 344–346. URL: http://stratcom. nuou.org.ua/wp-content/uploads/2020/12/zbirnyk_norm_prav_z_PR_ZSU.pdf (дата звернення: 03.11.2021).
[273] Там само.
[274] Стратегія інформаційної безпеки. URL: https://www.president.gov.ua/ documents/6852021-41069 (дата звернення: 29.12.2021).
[275] Машовец К. Диалоги с «нулей» Запоріжжя: Кераміст: Сергій Кузьмін. С. 201–214.
[276] Машовец К. Диалоги с «нулей» – 2. Київ: Інтердрук, 2019. 192 с.
[277] Військовий журналіст Костянтин Машовець презентував друге видання книги «Діалоги з нулів». URL: https://armyinform.com.ua/2019/10/19/vijskovyj-zhurnalist-kostyantyn-mashovecz-prezentuvav-druge-vydannya-knygy-dialogy-z-nuliv/ (дата звернення: 15.11.2021).
[278] Саджениця І. У Львові презентували книжку «Диалоги с “нулей”» про розмови на війні. URL: https://zaxid.net/u_lvovi_prezentuvali_knizhku_dialogi_s_nuley_ pro_rozmovi_na_viyni_n1432189 (дата звернення: 17.11.2021).
[279] АТОшник выпустил сборник фронтовых диалогов. URL: https://nakipelo.ua/ uk/atoshnik-vypustil-sbornik-frontovyh-dialogov/ (дата звернення: 15.11.2021).
[280] Подільська С. Ганна Скоріна та Марина Рябченко: ветеранська література — це правда про війну та можливість подивитися на своє життя під іншим кутом. URL: https://armyinform.com.ua/2020/01/11/ganna-skorina-ta-maryna-ryabchenko-veteranska-literatura-cze-pravda-pro-vijnu-ta-mozhlyvist-podyvytysya-na-svoye-zhyttya-pid-inshym-kutom/?fbclid=IwAR1HGIaNfvlKNAMItgZYM43cuuf1_kK0W2Sjx_ FW5kFyWDfvSidML6qhnvY (дата звернення: 17.11.2021).
[281] StratCom laughs. In search of an analytical framework. URL: https://stratcomcoe. org/publications/stratcom-laughs-in-search-of-an-analytical-framework/201 (дата звернення: 04.11.2021).
[282] Kovalenko V. Debaltseve Battle Diary. URL: https://viktorkovalenko.wordpress. com (дата звернення: 15.11.2021).
[283]Chapple A. ‘My Mother Doesn’t Know I’m Here’: Life On Ukraine’s Front Lines. URL: https://www.rferl.org/a/ukraine-war-front-lines/31603299.html (дата звернення: 10.12.2021).
[284] Тактильні відчуття (фізичний контакт з паперовою газетою) посилюють стан морально-психологічної стійкості людини. Як стверджував у своїх працях психолог і фізіолог І. М. Сєченов, тактильність є чутливістю, паралельною зору.
[285] НДР «Дослідження публічно-контентних негативів в сучасних динаміках різноформатних практик гібридних агресій» / ВІКНУ, 2019. 250 с.
[286] Любовець Г., Король В. Контент негативу. Як захистити себе та країну в умовах тотального інформаційного протистояння: монографія. Київ: Києво-Могилян. акад., 2021. 266 с.
[287] Офіційна сторінка у Facebook: 93-тя омбр. URL: https://www.facebook. com/93OMBr (дата звернення: 07.11.2021).
[288] Офіційна сторінка у Facebook: 24-та омбр. URL: https://www.facebook. com/24th.brigade/ (дата звернення: 07.11.2021).
[289] Офіційна сторінка у Facebook: 10-та огшбр. URL: https://www.facebook. com/10brygada (дата звернення: 07.11.2021).
[290] Щодо кількості штатних посад пресофісу, то слід зазначити, що подібний експеримент мав місце у ЗСУ в період проведення АТО (2016–2017) в одній із бригад – 93-ій. Він був успішним, попри те, що співробітники пресслужби цієї бригади, якою керував А. Міхейченко, перебували на інших посадах — при штаті 2 особи працювало 5. Це дало змогу здійснювати потужну інформаційну діяльність, зокрема збільшити кількість симпатиків у соцмережах з 3000 до 50 000.