Анонс параду у Пекіні з нагоди 80-ї річниці завершення Другої світової війни, на якому мають бути присутні лідери понад 20-ти держав, повертає світ у минуле, коли більше 60 країн (80% населення Землі) брали участь у війні, а воєнні дії відбувалися на території 40 з них. Після тієї війни людство нібито отямилося й погодилося, що більше така бійня не має повторитися.
Однак часи змінюються. Людська пам’ять стирається з відходом свідків тих подій, а пам’ять історична не притаманна популістам і диктаторам, які добираються до влади – вони бажають вершити історію самі, хоча їхнє невігластво якраз і призводить до зворотного результату.
Тому парад в Пекіні – це розмова не про минуле, а про теперішнє й майбутнє. Це лише на перший погляд йдеться про урочистості з нагоди 80-ї річниці завершення Другої світової. Справжній сенс параду зовсім інший – КНР виводить на світову сцену глокальний блок диктатур, які вже не маскуються, а гордо демонструють свою «паралельну цивілізацію» за лідерства Пекіна. В. Путін і Кім Чен Ин не випадкові, а головні гості Сі Цзіньпіня, до того ж – головні терористично-варварські символи цього глобального клубу. Парад ніби спирається на пам’ять про антифашистську боротьбу, проте його мілітарно-диктаторська наступальна стилістика та зміст є легітимацією сучасних глокальних агресорів. Це не святкування історичного минулого, а анонс про формування майбутнього світопорядку, де диктатури виступають спільним фронтом. Більше того, вони вже формують власну реальність і розмова про це, безперечно, йтиме, на саміті Шанхайської організації співробітництва, який відбувається в Тяньцзіні з 31 серпня по 1 вересня. Буде це явно, за участю всіх учасників заходу, чи, швидше за все, у більш вузькому колі учасників, серед яких, крім Сі Цзіньпіня, безперечно будуть В. Путін і Кім Чен Ин (хоча КНДР не входить до ШОС), вже не так важливо, бо принциповими є сам факт формування нового воєнно-політичного табору, який покладе край існуванню нинішньої системи міжнародної безпеки.
Той факт, що поруч із Путіним і Кімом на трибуні під час параду стоятимуть представники Ірану, Білорусі, африканських автократій та військовий хунт — це не деталь дипломатичного протоколу, а політично-геостратегічне послання країнам демократії про наступ. Воно звучить так – авторитарний світ більше не соромиться глобальної самоідентифікації. Він готовий заявляти про свою присутність відкрито й демонстративно. І цей сигнал спрямований не лише проти України та Європи — він адресований усьому Заходу загалом: «Нас багато, ми разом, ми готові і вже діємо». Це вже не про «периферійні маргінальні режими», а про самодостатню глобальну коаліцію.
Тим часом у самому серці Європи відбуваються інші події, нібито безпосередньо не пов’язані з парадом у Пекіні та самітом ШОС – путінські (російського, китайського чи іранського виробництва – не важливо) дрони спокійно літають над маршрутами, якими транспортується американська зброя для України через східну Німеччину. Формально це виглядає як ворожа розвідка. Але по суті це тренування диверсій, відпрацювання сценаріїв паралічу логістики. І коли офіційний Берлін реагує мляво або зовсім мовчить, це сприймається як небезпечна байдужість, хоча за цим може стояти параліч безпекового права та інституційної адекватності сучасним викликам. Така інертність лише розхолоджує союзників і підштовхує Кремль до ще нахабніших кроків з формування глокальної коаліції диктатур.
То ж ці дві події (парад із самітом і розвідка дронами) не випадкові й не розірвані. Вони утворюють єдине ціле. Парад у Пекіні створює «картинку» нової єдності диктатур. Дрони над Тюрінгією створюють практику нової агресії. Перше – це візуальне представлення нової сили, така собі заявка на перспективу, друге – зухвале відстеження намірів та планів Коаліції охочих та практичні відпрацювання інструментів нападу. Це різні площини, але вони сходяться в одному – коаліція диктатур формує власний порядок денний, у якому не боїться одночасно і демонструвати себе, і атакувати.
Світ увійшов у фазу трансформації «колективного путінізму» РФ в його розширену версію. Це явище багатошарове, воно діє не лише на полі бою в Україні, а й у сфері символів (паради, риторика «антифашизму») та технологій (дрони, диверсії, кібератаки). І саме в цій комбінації воно небезпечне. Нейтральність чи інерція Заходу не дає «зняти напругу», а навпаки – підживлює процес, роблячи диктаторські режими ще сміливішими.
Світ бачить, як формується нова вісь диктатур, і парад у Пекіні лише ставить на цьому штамп глобальної реальності. Питання не в тому, чи це відбудеться, бо це вже реальність. Питання лише в тому, чи встигне Захід усвідомити цю реальність і вчасно відреагувати.
Григорій Любовець, Валерій Король, ГО «Центр ККБ»
Зображення сформоване Copilot