У світовій політиці дедалі виразніше проявляється явище, яке умовно можна назвати епохою тотального цинізму. Його сутність полягає не лише у зневазі до міжнародного права чи гуманітарних норм. Йдеться про глибшу зміну самої природи сучасної публічності, бо її визначають уже не цінності, а інфраструктура геостратегічних можливостей, якими оперують диктаторські та авторитарні режими – вони діють поза межами міжнародно-цивілізаційної відповідальності, без демократичних коректорів, без часових обмежень і без ризику для своїх еліт.
У цьому контексті пропозиції, які оточення Д. Трампа намагається подати як «мирний план» для України, з’являються не з аналізу політичної реальності і перспектив для демократії, а з площини, у якій цінність людського життя та суверенітету державності в Європі підмінена ефективністю швидкого (тимчасового) рішення на «замовлення» глобального агресора. Такий тип мислення відображає нову логіку глобального цинізму: якщо проблему, а точніше – екзистенційний виклик геноцидного знищення України, неможливо вирішити за стандартами міжнародного права, її пропонують просто «перекроїти» за бізнес-лекалами. Те, що за кожним квадратним метром окупованої території — доля людини, народу, нації, культури, пам’яті, історичної адекватності світопорядку, в розрахунок не береться.
Світ опинився у стані, де політичні еліти дедалі частіше шукають не справедливість, а форму ситуативного (міжелекторального) зняття відповідальності, і це дозволяє уникнути конфлікту з колективним агресором і водночас зберегти видимість дипломатичної активності. У цій логіці план «мирного врегулювання» стає комунікаційним інструментом, за допомогою якого «миротворці» намагаються компенсувати неспроможність міжнародної системи безпеки реагувати на геноцидну агресію в Україні.
Цей тип рішень виникає там, де міжнародне право виявилося безсилим перед наддинамікою режимів, що діють у логіці терору, цифрового тиску, інформаційної гібридності та масованого насильства. Путінізм, іранські теократичні структури, північнокорейський тоталітаризм — усі вони та їхні «червоні куратори» живуть у реальності, де час не обмежує дії, де внутрішня репресивна машина забезпечує безкарність, а зовнішній тиск уже не здатен стримувати їхній об’єднаний потенціал.
У демократичних суспільствах навпаки — час завжди лімітований, бо вибори, бюджети, цикли медіа, зміна адміністрацій. І саме в цій глобальній асиметрії сутностей криється корінь епохи тотального цинізму. Зникає переконання, що цінності можуть визначати дії. На їхнє місце приходить прагматизм силового генеративного волюнтаризму, який намагається підлаштуватися під агресора, замість того, щоб зупинити його.
У результаті міжнародна дискусія дедалі частіше віддаляється від реальності геноцидної агресії проти України й повертається до старого словника епохи міжнародної відповідальності: «конфлікт», «війна», «мир», «переговори», «компроміс», «врегулювання», «пакет рішень». Це створює глобальну галюцінацію – ілюзію начебто раціонального процесу, хоча насправді йдеться про добровільне прийняття моделі світу, де колективний агресор визначає межі можливого, а жертва має «адаптуватися» до формату капітуляції.
Саме тому «план Трампа» (насправді Путіна), незалежно від його офіційної форми, стає симптомом не політики, а епохи. Епохи, в якій демократії шукають швидкі відповіді, а тоталітарні режими – довгі агресії. У цій асиметрії пропадає моральна вертикаль, на якій трималася світова система після Другої світової війни.
Мусимо констатувати – сучасна цивілізаційна публічність стала ареною глокальної агресії. На цій арені перемагає не той, хто обстоює правду, а той, хто нав’язує темп, ритм, масштаб і тривалість агресивно-генеративної дії. Саме це і є новою глобальною рамкою, у якій з’являються «плани», що не мають відношення до реальності, але дуже точно описують стан світу, у якому цинізм підміняє політику, а прагнення уникнути ситуативного ризику – відповідальність за майбутнє екзистенційного виклику.
Україна в цій ситуації стає не просто державою, що бореться за територію, а єдиною цивілізаційною точкою, яка відмовляється приймати цей цинізм як норму. Тому реакція на будь-які зовнішні «плани» повинна базуватися не на їхніх формулюваннях, а на розумінні того, в якій епосі вони народилися — і чому ця епоха потребує завершення, а не пристосування.
Цинізм – брутальна зневага до іншого. Глобальний цинізм – тотальна зневага до міжнародного права та жертв диктаторських авантюр. Епоха тотального цинізму – монополія сил диктаторів стає єдиним критерієм реальності сучасності.
Оточення Д. Трампа оприлюднило документ із 28 пунктів геополітичної капітуляції, замаскований під гуманізм «припинення вбивств в Україні». Його доопрацювання наразі є пошуком форми, прийнятної насамперед для агресора. І неважливо, які «правки» вносять зараз. Перший текст уже отриманий Москвою і це створило нову геостратегічно-публічну та політичну реальність у світі.
Положення нової стратегії з нацбезпеки США, презентованої на днях, лише віддзеркалюють бажання Д. Трампа знайти компроміс із кремлівським диктатором. Мабуть, тому цей документ отримав схвальні відгуки Кремля, звідки прозвучав «одобрямс» за «реальну оцінку багатьох сучасних викликів».
Насправді відбулося те, чого світ намагався уникати 12 неповних років – нарешті путінізм дочекався та отримав офіційний документ США, у якому він не агресор, не режим терору та геноциду, а глобальна «сторона», що має право на поступки не лише від України, а й Європи. Це — фундаментальна підміна світової архітектури безпеки.
Путін і Трамп створили геостратегічний симбіоз, який легалізував «папір капітуляції» України перед агресором та США одночасно.
Чому це апріорі не «мирний план»? Бо мирний план починається після знищення джерела агресії, а не після його посилення.
Цей документ:
- не зупиняє агресію та не притягає агресора до відповідальності;
- не руйнує і не демонтує путінізм;
- легалізує новий глобальний статус путінського режиму;
- переводить США в роль арбітра, а не сторони, що зупиняє геноцид.
Тобто, агресор отримує право вимагати, а жертва втрачає свою суб’єктність.
Реакція ЄС не має єдності та рішучості, хоча низка країн та лідерів налаштовані безкомпромісно:
- жертву не можна карати більше, ніж нападника;
- жоден пункт не може послаблювати Україну і ЄС;
- санкційний тиск має продовжувати знищувати російську економіку;
- Європа має бути учасником, а не статистом.
Американська позиція тим часом побудована на фрагментації та дезорієнтації – М. Рубіо, С. Віткофф, М. Джонсон говорять кожен про своє, а воно різне. При цьому сам Трамп у Truth Social глузує з усіх, включно зі своєю командою. Його дії мають два мотиви – технологія шантажу й шоку та технологія лояльності до диктаторів.
Чому Путін ініціював історію з мирним планом та переговори? Тому що:
- російська економіка входить у фазу системного виснаження;
- РФ намагається нав’язати вигідну собі зупинку, щоб закріпити окупацію;
- Кремль хоче використати США для легалізації свого злочину.
Тобто, Москва не хоче миру, вона прагне інституційного закріплення права на геноцидний результат діяльності.
Головна небезпека цього процесу в тому, що вперше за роки путінської агресії США і ЄС говорять про «мир», не називаючи РФ глобальним агресором і не вимагаючи її відповідальності за геноцидну агресію. Це означає остаточне знищення міжнародного права; толерування диктатурам; створення прецеденту, де агресор отримує активи за геноцидну агресію, а жертва примушена до втрат і не лише з боку агресора, а й псевдоарбітра зі США; формування світу, у якому силу диктаторів визнають важливішою за права людини й суверенітет держав.
Тому так званий план миру насправді є переходом до епохи тотального цинізму.У цій епосі Путін не зупиняється, бо агресія його форма існування; Сі підтримує союз Трампа і Путіна як інструмент розвалу Заходу; Європа хоче миру без ціни, що робить її слабшою та залежнішою; дипломатія, яка не ранжує режими, стає сліпою і не дієздатною.
Те, що відбувається з «мирним планом» є глобальним етапом легалізації колективного путінізму через американський документ, який готує контрольовану капітуляцію Європи та України під виглядом «зупинки війни». Це не стратегія миру, це стратегія погодження світу з тотальним цинізмом диктатур.
Григорій Любовець, Валерій Король, ГО «Центр ККБ»