Спочатку задамося питанням: як сьогодні працює інформаційний простір в національному та глобальному масштабі? Чи підвладний він певним закономірностям, представленими законами, наскільки можливо адекватно сприймати, розуміти та управляти процесами, що відбуваються в ньому? Чи це – ідеальний шторм всепоглинаючого хаосу?
Поза сумнівом, більшість не лише профільних інституцій та експертів, а й пересічних громадян сходяться в думці, що нині інформація заполонила всі сфери життя, включно з особистою. Інформаційний простір стає ключовим чинником розвитку людства і ми з вами, хочемо того чи ні, попадаємо в пряму залежність від стану та перспектив його розвитку. А раз так, то відповідні закономірності, закони і причинно-наслідковий зв’язок в ньому існуть і діють. Тож постає питання – які вони, ці закономірності і закони?
Наступне питання – які характерні фактори є визначальними при оцінці ситуації в публічному просторі? Присутність? Актуальність? Кількість згадувань? Резонанс? Креатив? Контекстна вага? Контентна кон’юнктура? Монополізм? Контроль? Координація? Модерація?
Кожна з цих заявлених позицій пройшла свого часу «відбір» на головну роль в інформаційному середовищі і зайняла своє місце в експертному переліку оцінки явища, ситуації, стану сфери тощо.
Певний час (значно раніше) успіхом вважалася присутність (кількісні показники згадування) в інформаційному просторі. Зараз цього замало. Очевидно, поняття «замало» навіть не відображає сутності попередніх успіхів, бо нині проста присутність абсолютно нічого не значить і не вирішує. Завдяки глобалізованим технологіям ми всі так чи інакше є в цьому просторі і можемо в ньому борсатися скільки завгодно, а результату не отримаємо до тих пір, допоки не привернемо до себе увагу. Тож ключовим визнаним законом, який пояснює абсолютну більшість інших процесів в інформпросторі, є, як вважають зокрема експерти НІСД, саме увага. На їхню думку в сфері медіа вона вже давно перетворилася на валюту, саме за неї нині точиться боротьба і її фахове використання зрештою призводить до перемог.
Фахівці ГО «Центр комунікаційно-контентної безпеки» про роль і місце уваги в інформаційному просторі говорили ще на початковій стадії розгортання гібридно-месіанських агресій РФ проти України у 2013-2015 роках. Нині ми пропонуємо більш досконалий погляд на сучасний стан інформаційного простору країни та світу.
З позицій методологічних підходів комунікаційно-контентної безпеки в інформаційному просторі ми фіксуємо:
- одночасні дії статики минулого (посадові та корпоративні статуси), динаміки (потокова контентна надлишковість присутності, яка формує сталий ефект домінування) та наддинаміки (занурення відповідного середовища у визначений стан з постійним мультиплікаційно-трансформаційним переміщенням масштабів, часу, швидкості та геопозиційної адаптивної ретрансформаційності глобального в локальне і навпаки);
- технологічну креативну структурованість як синергетично-ноосферне генерування перспективи (добра, справедливості та мирного майбутнього);
- безперервні трансформаційні перетворення інформаційного поля, простору, занурень середовищ, які призводять до утворення і функціонування технологічно-креативної системи, а саме: комунікаційно-контентної безпеки (ККБ), контентно-комунікаційного блокчейну (ККБ), комунікаційно-контентної біржі інтелектуальної власності (ККБІВ).
Спеціалісти ГО «Центр комунікаційно-контентної безпеки» фіксують в інформпросторі постійне зростання тривимірних характеристик: геопозиційного масштабу із відповідним його сегментуванням; темпоритмічної швидкості за одиницю часу функціонування національного інформаційного простору; життєдіяльності як поєднання інтересів/місій/візій мирної перспективи.
Якщо функціональну парадигму комунікаційно-контентної безпеки та комунікаційно-контентного мислення представити у вигляді закономірностей або умовних (потребують глибших і різномасштабніших досліджень та доведень) законів, то ми можемо запропонувати такі.
- Закон пришвидшення і гіпермасовості версійних трактувань та мультисегментації елементної бази події. Завдяки йому збільшується можливість зміщення через відповідний контент сприйняття аргументів, акцентів, енергетик та стилістик, які віддалятимуть споживача (слухача, глядача, віртуально-зануреної істоти) від суті та об’єктивності подій, процесів, явищ.
- Закон гіперпершості трактування подій у світі (геостратегічний онлайн переклад). Оперативні цілеспрямовані комунікаційні дії щодо донесення визначеного контенту (зазвичай заяв та виступів перших осіб, а також трактування надзвичайних або нестандартних подій) у відповідне мовне середовище у будь-якій точці світу з позиції власного геостратегічного домінування.
- Закон лідерства як моди на безпринципність (стилістика андеграундності). Комунікаційно-контентна подача брехні через можливості дизайнерських форматів, в яких відсутні цивілізаційні поняття про етику та естетику.
- Закон технологічного комунікаційно-контентного домінування. Поширення потокових контентних масивів, реальностей, вимірів в масштабах національного інформаційного простору (НІП) та глобального комунікаційно-контентного простору (ГККП) набуває безперервного, панівного і незворотного характеру.
- Закон моди на сумнів. Недовіра та ігнорування офіційних національних і міжнародних інституцій, передусім інституцій права.
- Закон заперечення культури толерантності, партнерства, синергії людських взаємин. Нав’язується домінування реліктово-рептильного мислення щодо виживання понад усе, за будь-яку ціну. Стан суспільства: не чути, не слухати, не бачити, не вірити, не допомагати, не підтримувати, не співчувати, відганяти милосердя тощо.
- Закон тотального нищення унікальності контентного сенсу. Відбувається нейтралізація суті слова (наповненого живим духом), якому служить буква. Вводиться практика домінування даних, представлених у цифрі та коді (кількість, маркери фактичності, цифрові індикатори ідентичності, ключові коефіцієнти ефективності), сутність підмінюється цифровізованими інфографічними образами стилів та уявлень, рівнями асоціативних кліше. Вони витісняють слово як суть людської парадигми добра, справедливості, партнерства гідних, а технократична алгоритмічна індексація формальних ознак контентних форматів витискає сутнісну оригінальність контентної композиції.
Чим це пояснюється?
Сучасний термін «інформаційний простір» не має наразі законодавчого визначення, що дозволяє довільно трактувати сутність поняття. Він увібрав в себе масу уніфікаційних ознак (є парасольковим терміном) і переважно акцентує увагу на наявності самого процесу, а не вказує на характерні ознаки чи особливості.
Фахівці центру ГО «Центр комунікаційно-контентної безпеки», розглядаючи поняття «інформаційний простір» пропонують брати до уваги передусім процеси глобалізації, які ми бачимо як феномен сучасності і одночасно як процес універсалізації взаємин між державами (політичний аспект), між системою виробництва товарів і ринком (економічний аспект) і між державою і громадянином (суспільно-цивілізаційний аспект).
Відтак всі процеси, які відбуваються в інформпросторі, доцільно розглядати через призму двох рівнозначних масштабів генерування та споживання контентно-комунікаційних явищ та процесів: глобального і локального. В першому випадку це буде глобальний комунікаційно-контентний простір (ГККП), в другому – національний інформаційний простір (НІП).
Цей підхід дає, на наш погляд, реальну картину технологічної структури співвідношення масштабів оперування контентом і можливостями сучасних комунікацій. При цьому ми усвідомлюємо, що кожен із масштабів має свою внутрішню структуру інформаційного простору.
Термінологічною одиницею розуміння інформпростору є інформація. Сучасну структуру категорії «інформація» спеціалісти Центру розглядають як:
- кількісно-числові дані,
- цифровізовано-кодовані дані;
- корпоративні дані та контент;
- публічний контент.
Всі ці (та інші) складові діють одночасно в межах поняття «інформація» і продукуються в динамічно-надлишкових масивах контенту та комунікацій.
Сутність сучасного інформаційного простору трансформувалася із минулого інформування (пізнання нового) до комунікаційно-емоційного наближення (залучення, сприйняття) події, ситуації, персони, коли емоційність (емпатія) в умовах потоковості та надлишковості набуває стану домінування. При цьому вибухові медіасенсації (тріумф когнітивної істинності та двигун інформаційного поля) поступилися першістю категоріям мінісенсацій динамічно-потокових здивувань, які частіше всього до істини мають віддалене відношення. Пояснюється це тим, що мета цих мінісенсацій полягає не в бажанні, як раніше, донести нові знання, а в цілеспрямованому перехопленні уваги за рахунок постійної динамічної надлишковості для вирішення передусім популістсько-політичних задумів. Публічна (комунікаційно-контентна) увага в умовах потокових динамік інформаційного простору переходить із стану безперечної монополії до потокового процесу.
В цьому процесі більшу роль, ніж наявний інструментарій привернення уваги до інформації, грає масштаб охоплення аудиторії та темпоритми в проміжку часу, протягом якого ця увага утримується. Бо сам ефект попадання в фокус уваги нині не так складно створити. Складнішим завданням є досягнення сталого (довгого в часі) комунікаційно-контентного домінування.
Звісно, тут ми стикаємося з протилежними процесами – з одного боку це створення довіри споживача до наданої інформації (в потоці), з другого є небезпека занурення пересічного користувача в атмосферу бездумності і сліпої віри в нав’язану позицію. При цьому обидва стани можливі при активному (зростаючому) застосуванні алгоритмічних цифровізованих середовищ, побудованих на використанні відповідної комунікаційно-контентної стилістики і енергетики. Для прикладу можна навести повсякчасне приховування технологій таргетування даних споживача інформації. А вони концентруються насамперед на фізіологічних рефлексіях і тенденціях сучасного консюмеризму.
До цього залишається додати, що явище уваги в характеристиках комунікаційно-контентної безпеки – це центральний трансформаційний етап панування динамічної контентної потоковості над медійною статусною публічністю. Ці процеси в інформаційному просторі розширили горизонти використання медійних матеріалів, які завдяки новітнім технологіям та потребам сучасності перетворилися в різнофунціональні контентні формати. А ті, своєю чергою, в контентні потоки динамічної надлишковості, які творять середовище з майже всіма види сенсів, змістів та емоційного асоціативного сприймання інформації.
На наш погляд, важливим є і те, що поняття увага і публічність перестали вміщати в себе всі комунікаційно-контентні процеси в інформаційному просторі.
Увага стала важливою як на локальному рівні соціумної геопозиції, наприклад в масштабі об’єднань населених пунктів (ОТГ), так і на рівні району/повіту (субтериторіальної величини), які створюються зараз в областях. Увага на рівні субрегіону та регіону часто автоматично наближається до національних масштабів інформаційного простору, звідки сягає геостратегічних величин, наприклад світового українства.
Технології Четвертої промислової революції вивели на рівень публічності (незалежно від масштабу представлення) не тільки всі суб’єкти життєдіяльності території, держави, суспільства, міжнародних утворень, а й окремого індивідуума з будь-якої геопозиційної точки планети.
Відповідно набули горизонтального розширення такі фактори:
- горизонтальна парадигма геопозиційного масштабування середовищ життя, які стали осередками продукування потужного контенту і різнорівневих (до міжнародного масштабу) комунікацій;
- цінність часу життя та технологічні можливості одночасного підкорення швидкостей як в статиці (інформаційна присутність і вплив), так і в динаміці (комунікаційно-контентна увага тощо).
Життя набуває нової якості комунікаційно-контентного характеру і це відбувається передусім в горизонтальних вимірах. До речі, ситуації останніх місяців з поширенням і боротьбою з пандемією СОVІД-19, нещодавній спалах виступів проти проявів расизму в США, який отримав планетний розголос і розширення протестів, лише підтверджують цю позицію.
Для деталізації сказаного вище ми звернулися до члена правління ГО «Центр ККБ», кандидата історичних наук Григорія Любовця.
– Як, на Вашу думку, змінилися тренди в сфері медіа? Які з них є нині визначальними і чому?
– Щоб відповісти, маємо розібратися з тим, що собою представляє сучасна медіасфера і як вона вимірюється.
Працюючи в парадигмі ККБ, ми оцінюємо медіа з трьох рівнів: як минулу епоху, як сучасний інструментарій і як перспективу для розвитку високоякісного контентно-когнітивного і навіть емоційно-еврістичного авторського контенту.
Стосовно авторського контенту, то він мав би вже давно стати базою для системних (національних) та глобальних (через комунікаційно-контентний блокчейн) інфраструктурно-технологічних платформ інтелектувальної власності, що утверджувало б цивілізаційно-демократичну візію перспективи систем сучасних медіа тощо.
Контент повинен мати фіксацію власності (авторське право) і рейтингову кваліфікацію інтелектуального надбання. Це б давало можливість бачити автора (як виробника контенту) в національних і глобальних пошукових системах не лише за інтересами (тематикою і проблематикою), а й через його досвіди і кейси (позитивні результати роботи).
До того ж фахівці з ККБ медіа-інструменти сприймають як базовий ресурс для ККБ-маркетингу, дизайну та менеджменту. Розмова про те, що звичні медіаформати відімруть – передчасна. Дослідження підтверджують, що ці формати повернуться на «вихідну позицію», тобто локальний та національний рівні. Це пояснюється тим, що вони мають потужну контентну перспективу не з позиції монопольного інформування (як раніше), а як орієнтація та комунікаційно-контентне бачення дискурсних хребтів нації, спільнот, цивілізаційності тощо.
– А чи не буде, на Вашу думку, це черговим нав’язуванням пересічному громадянину однієї інформаційної лінії? Чи «включатиметься» у цього громадянина така функція як критичне мислення?
— Критичність – це навик потужної методологічної та синергетично-колективної фаховості. І, зазвичай, не простої лінійної фаховості констатуючого характеру, а професійного аналізу на базі різних форм агрегацій (поєднань), які і дають в сукупності критичний погляд на проблему.
Пересічний громадянин, який переважно живе побутовими емоціями, саме через власні проблеми повсякденного життя і сприймає інформацію. Навряд-чи тут за великим рахунком йтиметься про критичне мислення.
Очевидно, нам варто говорити про інформаційну гігієну як таку. Ця гігієна має прививатися протягом всього життя, починаючи з дитячого садочка. Тоді у громадянина вироблятиметься певний імунітет до специфічної інформації і він її відкидатиме або, за бажанням, досліджуватиме за набутим в процесі засвоєння правил інфогігієни алгоритмом.
До речі, сам феномен мислення сьогодні перебуває під сильним впливом різноманітних факторів, серед яких передусім можемо назвати моду на кліповий контент, споживацький підхід до подачі інформації (великі масиви), подачі контенту в стилі крайніх (пограничних) емоційних станів та ідеологічно-ментальних міфів, а також традиційно табуйованих проблематик тощо. Така стилістика подачі контенту часто є прикриттям брехні для отримання певної вигода з одного боку, а з другого – проявом контентних агресій через повсюдні комунікаційні вторгнення в життя людини.
Зверніть увагу на потребу розвивати комунікаційно-контентну безпеку і її базову складову, в основі якої комунікаційно-контентне мислення.
В динаміках і наддинаміках всі сумніви щодо отриманої інформації відпадають (привіт критичному мисленню) через комунікаційно-контентні швидкості (потік/масив інформації) і часові темпи. Пересічний споживач не має часу на аналіз. Для спеціаліста, який займається інформаційною протидією, тут ховається інша небезпека – резерв часу на прийняття правильного рішення у нього обмежений, а загроза застосувати помилкове рішення – зростає.
Тому для фахівців з питань інформаційної безпеки важливо отримати навички мислення ще й в парадигмі комунікаційно-контентної безпеки: до традиційного логічного, критичного, дизайнерського додається аспект, який передбачає стратегування, геостратегування, трансформаційне поєднання динамічності контенту з його комунікаційними спроможностями, врахування таких вимірів як статичність/публічність, динамічність/реальність, наддинамічність/домінування (занурення) тощо.
Тут ми переходимо до необхідності забезпечити державу рівнями аналізу, коли дедукція реально домінує над індукцією. Широта та масовість елементів, які необхідно аналізувати, вимагають наявності інструментів узагальнюючого характеру для того, щоб аналіз, а значить мислення, був адекватним та продуктивним.
В комунікаційно-контентній безпеці ми відносимо до таких інструментів аналізу/мислення сервіси комунікаційно-контентного блокчейну (застосовується ШІ), резонанси, кон’юнктури проблематики тощо.
Повертаючись до питання, мусимо констатувати, що критичне мислення – це не товар швидкого приготування і масової доступності. Це сфера фахового аналізу. Для суспільно-побутового вжитку маємо розвивати сервіси і мотивацію до інформаційної гігієни.
– То ми відносимо критичне мислення лише до сфери спеціальних знань і фахової роботи з інформацією? Пересічному споживачу в цьому відмовляємо?
– Абсолютно ні. Критичне мислення як здатність людини до аналізу повсякденних подій і ситуацій ніхто ні у кого не відбирає. Ми говорили про те, що в сучасному динамічному потоці контенту і повсюдної комунікації пересічний громадянин часто не має часу на критичне мислення щодо переглянутої інформації. Він її, як кажуть, не «фільтрує», бо вона не є для нього життєво важливою. Це і є причиною багатьох негараздів у суспільстві, коли спеціальне насичення свідомості громадян певним контентом, що має визначену мету і ціль, призводить до формування визначеної заздалегідь громадської думки, яка не відображає об’єктивну сутність проблеми. Так народжуються глобальні помилки, за які потім суспільство довго розраховується відповідними втратами – економічними, соціальними, ціннісними та й суто людськими.
Критичність походить з епохи статики, де існувала чітка градація на правильне та неправильне, позитивне та негативне, ідеологічно лояльне та опозиційне мислення. Це були часи великих відстаней і корпоративно-суспільного поділу громадян на чіткі класи, кластери, групи інтересів тощо.
Сьогодні абсолютизувати критичність не варто, як не потрібно її повністю відкидати. Питання, як на мене, знаходиться в іншій площині – яким чином, наскільки і кому ви довіряєте у формуванні контенту для вашого життя і професійної діяльності?
Тому, як на мене, тут є важливим усвідомлення кожним громадянином необхідності розвивати навички і розуміння інформаційної гігієни як загалом, так і за сегментами: медіа, діджитал, криптокультури тощо. Я би волів називати це комунікаційно-контентною гігієною, враховуючи що ми з вами перебуваємо в умовах глобальної технологічної трансформації на шляху до квантовості та сингулярності.
Валерій Скрипнюк
Be the first to comment on "Про деякі закономірності сучасного інформаційного простору"