Межі креативності в епоху штучного інтелекту: від симбіозу до заміщення та синергії

Штучний інтелект починався як виклик людини самій собі в намаганнях створити унікальний прорив в технологіях, спроба змоделювати роботу людського мозку. Нині вже різні формати ШІ / ГШІ дедалі активніше претендують на розширення людиною можливостей (аж до синергетичних явищ) щодо заміщення деяких його функцій у повсякденному житті та професійній діяльності. Подібно до того, як промислова революція зменшила потребу у фізичній праці для мільйонів людей, сьогодні, в часи Четвертої промислової революції, ми спостерігаємо антропологічно-когнітивну трансформацію ідентичності національного та планетарного виміру. Одночасно, за нашими спостереженнями, відбувається й когнітивно-ментальна революція, що поступово змінює нас та трансформує інструменти, сервіси та процеси. Там, де ще донедавна людина самостійно формувала та проявляла якості розумової здатності через концентрацію уваги, пам’ять, уяву, приходять алгоритми, що виконують майже ті самі дії швидше, точніше й нібито без помилок. Однак це вимагає від людини бути потужнішою у сфері когнітивно-ментальних потенціалів та синергетичних здатностей, щоб втримувати баланс у використанні ГШІ, так щоб він і далі залишався інструментом, а не став диктатором для людини.

Це явище змінює не лише нібито рутинні процеси – воно впливає на саму ідею ментальної праці, передусім на її можливості, здатності та продуктивність в епоху наближення людства до квантовості. Якщо раніше інтелектуальна діяльність була синонімом людської унікальності, то тепер ми дедалі частіше ставимо собі запитання: що означає «думати», «мислити», «творити», коли за нас вже частіше це робить машина?

Наслідки цієї трансформації не лише практичні, а й онтологічні (філософські). Людський мозок, який протягом еволюції життя на планеті пристосовувався до нестачі інформації, тепер змушений функціонувати в глокальності середовищ та просторів, тобто реаліях ноосфери, яка практично і формулює інструменти подолання виклику надлишку інформації (комунікаційно-контетного виміру та стану). Необхідність шукати відповіді, аналізувати, комбінувати знання – одна з основних когнітивних навичок – починає витіснятися здатністю формулювати запит до ШІ, обирати систему ШІ під задачі, оперувати можливостями ШІ та ГШІ при виконанні системних завдань сучасності тощо. Мислення поступово перетворюється на навігацію серед готових відповідей, а не на їхнє створення, хоча залишається надзавдання вибору наявних рішень та адаптації їх до реальності.

Чи може це означати зміну самої природи людського мислення? І що стається з творчістю, якщо мозковий штурм делегується алгоритмам?

Творчий процес пошуку рішень та вибір шляху завжди передбачав певний ризик, часом — втрати, розчарування, вагомі помилки. У цьому — його глибока людська суть. І саме тому варто запитати себе: що ми втрачаємо та здобуваємо, коли обираємо не натхнення процесу пошуку, а синергії ефективності? Не пошук, а швидку підказку? Не сумнів, а нібито готову відповідь?

Антропологічно-когнітивна трансформація, яку ми переживаємо, — не просто технічна, передусім вона глокальна, що вимагає від нас орієнтуватися в житті та існуванні світу. Вона має потенціал радикально переосмислити наші уявлення про стан розуму, темпоритми навчання, синергетичну якість творчості і саму ідентичність глокальності. І зараз, у момент, коли ця революція лише набирає обертів, та формує масштаб тарансформацій — найкращий час подумати про те, в якому напрямку ми хочемо, щоб вона рухалась.

Дизайнери сьогодні використовують генеративні ШІ-системи для створення десятків логотипів, макетів чи шрифтів за лічені секунди — те, що раніше вимагало годин ручної праці, етапів брейнштормінгу, начерків і рефлексії. Алгоритм бере на себе початкову фазу — ту, де ще недавно проявлялась інтуїція митця. Результати не завжди унікальні, але часто — прийнятні. І цього, здається, достатньо в умовах дедлайнів, перенасиченості та динамічності ринку.

Маркетологи, своєю чергою, тестують реакції віртуальних аватарів клієнтів, згенерованих ШІ на основі поведінкових патернів, ще до запуску кампаній. Це дозволяє економити мільйони, але одночасно зміщує акценти: креатив поступається ефективності, а живий досвід фокус-груп соціологічній симуляції, яка часто перемагає в питаннях технічних, але практично безпорадна в питаннях ідентичності.

Програмісти все частіше покладаються на інтелектуальні асистенти — такі як GitHub Copilot, Tabnine або CodeWhisperer — для написання рутинного коду, рефакторингу, підказок щодо архітектури. Навіть випускники факультетів комп’ютерних наук, які стали співзасновниками стартапів із венчурним фінансуванням у самому серці Кремнієвої долини, більше не пишуть код власноруч. І хоч це звільняє час для «вищих» завдань, виникає запитання: а що відбувається з навичками, якщо основи делеговані? Може формується світ нових основ, де синергія людей мотивована синергією алгоритмів, адже синергетичні фактори в людській діяльності збільшуються і кількісно та якісно, не зважаючи на сучасні виклики та ризики?

У навчанні спостерігаємо іншу парадоксальну ситуацію: студенти генерують есе, реферати, рецензії у кілька кліків, а викладачі — використовують ті самі або подібні системи для автоматизованого зворотного зв’язку, оцінювання і навіть створення тестів. Мисленнєвий процес замінюється комунікацією між двома ШІ: один генерує, інший — перевіряє. Людина ж стає посередником, а не учасником технологій навчання, які все більше спонукають вчителя та учня до прямого контакту синергетичного стану можливостей, де дуальність навчання (вчитися, щоб діяти), як фахової діяльності, ставала все доступнішою та поширенішою.

Аналогічні трансформації охопили журналістику — заголовки, ліди, короткі новини дедалі частіше створюються з допомогою генеративних моделей. У сфері права — аналіз контрактів, складання шаблонів судових позовів. У медицині — розшифровка знімків і навіть первинна діагностика базується на алгоритмах, що оперують статистичними закономірностями.

Ці інструменти стали не просто помічниками — вони змінюють спосіб мислення. Якщо раніше важливо було вміти формулювати думку, аналізувати джерела, синтезувати ідеї, — тепер з’являється спокуса спростити саму структуру розумової діяльності: навіщо довго шукати ідеальне формулювання, якщо воно вже «досить добре» згенероване?

Відбувається зсув від традиційного творчого пошуку до редагування діяльності алгоритмів. Мозок ніколи не творить з нуля — він бачить, оцінює, обирає, уточнює, формулює, пропонує, а тепер ще й обирає темп та якість синергетичної діяльності, знаходячись в умовах глокальності. Це може здаватися зручним, але разом із цим виникає питання: чи не втрачається людиною щось суттєве — той простір для сумнівів, інтуїції, осяяння, який раніше був центром творчості?

У XVIII–XIX століттях промислова революція витіснила ручну працю: індивідуально виготовлене взуття поступилося масовому продукту, а натхненна реміснича творчість — стандартизованому виробництву. Цей процес викликав страх втрати автентичності, але разом із тим породив нову естетику: дизайн функціональності, ідею серійної ефективності, доступність речей, які раніше вважалися розкішшю.

Сьогодні ми стаємо свідками аналогічного процесу, але вже на рівні когнітивної діяльності, яка стає технологічно та інструментально насиченою й різнобарвною. Штучний інтелект веде нас у світ когнітивної стандартизації звичностей, які потребують точності та системності, де зникає потреба у глибокому інтелектуальному зусиллі в повсякденних завданнях. Чимало щоденного функціонального контенту — електронні листи, презентації, короткі аналітичні довідки, пости у соцмережах — більше не створюються в класичному розумінні цього слова, а конструюються алгоритмами за принципом «введи запит — отримай текст».

Юрист замість того, щоб формулювати новий текст договору, обирає шаблон і доручає його адаптацію ChatGPT. HR-фахівець генерує стандартну відповідь на резюме за допомогою нейромережі. Студент, що поспішає, створює пост у LinkedIn чи есе на тему «Чи можливо зберегти культурну ідентичність у глобалізованому світі?» за кілька хвилин — без внутрішнього занурення у зміст. Навіть творчі професії пристосовуються: блогери автоматизують опис відео, журналісти — заголовки, редактори — підбір ключових фраз.

Сутність проблеми полягає не в тому, що ШІ «помиляється» — він, навпаки, дедалі точніше вгадує очікування користувача. Проблема в тому, що суспільство поступово визнає середній рівень як достатній. Глибина, несподіваність, авторський голос усе частіше розглядаються як необов’язкові. У бізнесі, освіті, комунікації нормою стає принцип: «швидко, зручно, достатньо добре» (але для унікальностей світ не закритий, вони стають більш вагомими та масштабними, тому що виклики та ризики сучасності вимагають нестандартних особистостей і підходів).

Це веде до інтенсифікації не лише змісту, а й способів мислення. Якщо кожна задача може бути виконана на прийнятному рівні за лічені секунди, навіщо витрачати час на удосконалення? Чому варто писати десятий варіант, якщо перший вже згенерований і «працює»? До речі, десятий варіант в такому разі міг би стати фундаментом рішення іншої задачі.

У підсумку виникає глокальний виклик: ми починаємо мислити в межах того, що пропонує система, а не виходити за ці межі. І хоча генеративний ШІ відкриває безліч нових можливостей, він водночас поступово формує нову норму — норму шаблонного мислення, де середній рівень більше не виняток, а очікуваний стандарт (цей рубіж є базою, яка потрібна в становлені будь-якого рівня системи, хоча нам варто вести мову про екосистему антропологічно-когнітивної ідентичності людини в епоху алгоритмів та наддинамік сучасності).

У 2023 році група дослідників провела серію експериментів, спрямованих на вимірювання впливу інструментів на креативність. Учасникам пропонували виконати творчі завдання — зокрема, генерувати ідеї для стартапів, рекламних кампаній або вирішення соціальних проблем — із використанням одного з трьох підходів: веб-пошуку, генеративного штучного інтелекту або без жодних допоміжних засобів.

Результати виявилися показовими: учасники, які використовували ШІ, демонстрували вищий середнього рівень креативності, ніж ті, хто працював самостійно або за допомогою Google. Алгоритми допомагали уникати «білих плям» мислення, пришвидшували процес генерації та давали підказки, які розширювали уяву. Здавалося б, ідеальний творчий союз.

Але – і це ключове – ідеї були менш різноманітними. Іншими словами, люди, які користувалися ШІ, частіше приходили до подібних рішень, ніж ті, хто працював без нього. Алгоритми допомагають рухатись швидше, але зазвичай, у напрямку вже існуючих патернів, що ґрунтуються на даних із минулого. А отже, уникають крайнощів, нестандартності, дивини – саме тих елементів, з яких часто починається справжній інноваційний прорив.

Наприклад, ідея Facebook навряд чи з’явилася б у результаті автозаповнення – вона народилася з поєднання соціальної динаміки, особистих потреб і студентського контексту реальної потреби, яка ламала принципи існуючої корпоративно-утаємниченої публічності. Твори сюрреалістів, як-от Сальвадора Далі, суперечили логіці і були викликом масовій естетиці – те, що штучний інтелект за замовчуванням намагається нівелювати.

Таким чином, ШІ стимулює масову креативність середнього рівня – швидку, ефективну, часто цілком пристойну. Але водночас він своїм існуванням гальмує проривне мислення, а з іншого боку – мотивує до нього саме людину, адже їй потрібно вирішувати проблеми завтрашнього дня, які народжуються не зі зручності алгоритмічного фону, а з особистої напруги, ризику, дискомфорту реальностей життя в умовах глокальної геноцидної агресії. Таке мислення зазвичай є інтуїтивним, контркультурним, і не вписується у «середню норму», яку оптимізують алгоритми (його ще можна охарактеризувати як сенсорно-асоціативно-контекстне).

Можна сказати, що ми опинилися на глокальному перехресті розвитку людськості: між загальною креативністю, якої стало більше, унікальністю якої стає менше, водночас з’явився прецедент синергетичності, яка шириться як нова якісна реальність творчості. Бо ж якщо всі користуються однаковими інструментами – чи зможемо ми й далі відрізнятися одне від одного не лише темами, а й глибиною бачення?

В іншому дослідженні учасникам пропонували ставити медичні діагнози з підтримкою штучного інтелекту, який свідомо надавав некоректні або хибні варіанти відповідей. Експеримент мав на меті перевірити, наскільки користувачі здатні критично оцінювати інформацію від ШІ і чи можуть вони відмовитися від хибних підказок після того, як допомога ШІ припиняється.

Результати виявилися тривожними: навіть після відключення системи багато учасників продовжували несвідомо керуватися помилковими діагнозами, запропонованими штучним інтелектом. Цей феномен свідчить про те, що ШІ не просто допомагає знаходити відповіді — він фактично формує ментальні траєкторії, за якими далі рухається людське мислення, навіть якщо ці траєкторії ведуть у хибному напрямку.

Це явище можна порівняти з психологічним ефектом «якоря» — коли перша отримана інформація впливає на подальші судження і рішення. У випадку з ШІ «якорем» стають навіть помилкові підказки, які вбудовуються у мислення людини.

Митці, письменники та науковці дедалі активніше інтегрують ШІ у свій творчий процес, використовуючи його як новаційно-креативний інструмент, співтворця. Письменниця може почати оповідання за натяком чи стилістичною підказкою від ChatGPT. Художник відкриває Midjourney, вводить опис — і вже за хвилини має десятки візуальних композицій. Архітектор, не витрачаючи днів на начерки, отримує 3D-макет будівлі лише за допомогою текстового промпту. Така співпраця економить час, зменшує бар’єр входу у творчість і знімає страх «чистого аркуша».

Однак із цією зручністю постають і фундаментальні питання про зміну природи творчого акту:

• Чи не зникає звичка шукати метафору в глибині особистого досвіду, у внутрішніх конфліктах, спогадах і несформульованих почуттях — замість того, щоб обирати з масиву готових варіантів, згенерованих на основі чужих текстів? У результаті ми отримуємо правильні метафори, але чи будуть вони живими?
• Чи не скорочується найважливіший етап — «боротьба» з матеріалом, момент внутрішнього спротиву, коли сенс не дається легко, коли фраза виписується десятками чернеток? Саме цей момент напруги часто є джерелом автентичності. Наприклад, Ернест Гемінґвей міг переписувати один абзац по двадцять разів, доки не відчував, що він «живий». Сьогодні ж молода авторка може одразу отримати «приємно звучний» варіант, який буде стилістично бездоганним, але позбавленим особистої болючої правди.
• Чи не перетворюється творчість на менеджмент шаблонів? Художник комбінує стилі, обирає згенеровану кольорову гаму, додає ефекти — але не торкається полотна. Композитор створює мелодію з фрагментів, зібраних на основі трендів, а не внутрішньої інтонації.

Справжня творчість не народжується з уже наявного — вона проростає крізь невідоме. Це завжди щось більше, ніж ремікс попереднього досвіду: поєднання контексту, ризику, інтуїції, болю та внутрішнього спротиву. Штучний інтелект може бути потужним помічником, але не може бути джерелом. Він здатен перетасовувати, комбінувати, вдосконалювати, але лише в межах заданого. Він працює із минулим, але не відчуває теперішнього і не пророкує майбутнього. Бо не має тіла, емоцій, сумнівів. А без них — немає і прориву.

Ми живемо в епоху антропологічно-когнітивної трансформації — коли, з одного боку, позацивілізаційні сили колективного путінізму тотально знищують людяність через глокальну геноцідну агресію, а з другого – людська ментальна здатність поступово делегується алгоритмам, і тоді людині залишається енергія та дух, якщо вона здатна оперувати алгоритмами як новаційними інструментами, а не йти до цифрового рабства. Загалом це не трагедія, якщо ми зберігаємо усвідомлення цифрової реральності, її позитивів та негативів, нових якостей людських синергій. Але це загроза, якщо ми діємо на автопілоті залежності, приниження чи нездатності осягнути ці виклики та ризики. Бо ШІ / ГШІ — це не просто інструмент. Це одне із дзеркал нашого мислення та життя. І якщо ми привчаємо себе задовольнятися «достатньо добрим», ми втрачаємо смак до пошуку істинно свого.

Людська творчість — це завжди спротив та рух. Це боротьба з банальністю, з очевидним, з власною втомою, а ще з викликами та ризиками сучасності з її масштабами та динаміками. Це процес, який вимагає часу, терпіння, болю, сумніву, сміливості, прориву, можливості синергій в діях та звершеннях. І саме тому творчість — неповторна, автентична, жива.

В час, коли блискуче згенероване рішення завжди на відстані одного кліка, найбільш радикальним актом сучасності може стати повільність доби як глокального виміру життя. Актом довіри до власного голосу та впевненості (в розумінні якостей темпоритму сучасності), навіть коли він ще тремтить. Актом самотнього пошуку, навіть коли є GPS.

Перед нами виклик — не втратити людську справжність та неповторність людської складності у світі людяності, де алгоритми обіцяють прості відповіді, а позацивілізаційні сили знищують тотально все в процесі розлюднення. Бо лише людина здатна творити на вимогу життя не з шаблону, а з того, чого ще не існує – з невизначеності, поклику, та наповнити цю порожнечу змістом, смислом сенсом, емоцією, ідеєю, які народжуються з глибин власного досвіду, уяви та світу сучасних можливостей синергії.

І це — ЇЇ головна сила.

Ліна Вежель, ГО «Центр ККБ»

Зображення згенероване ChatGPT