Слова, які ми повсякчас вживаємо, щоб донести свою думку або сформулювати позицію, мають свою, як і ми з вами, життєву історію. По-іншому – етимологію, що як розділ науки лінгвістики, розповідає нам про походження того чи іншого слова і його трансформацію.
У нашому випадку етимологія французького слова collaboration, тобто «співробітництво», доводить, що слово само по собі дуже навіть позитивне, зокрема з позиції освітньо-наукового процесу, наприклад, «розвитку контентної міжінституційної колаборації фахівців». В сучасному світі мирності поняття «колаборація», як і «гібридність», мають позитивну конотацію, оскільки вони наповнені продуктивними функціями синергетичних потенціалів.
Слово «колаборант» (фр. collaborateur) стало популярним ще за часів Наполеона. Ним позначалися французи, які всупереч наполеонівській забороні торгувати з Британією і континентальній блокаді (декрет 1806 року), введеній імператором, контрабандою доставляли товари у Францію та нелегально переправляли через кордон французьких монархістів.
Негативне забарвлення термін «колабораціонізм» свого часу набув з подачі французького маршала Анрі Філіппа Петена, який запропонував Гітлеру свою підтримку, сформував так званий режим Віші (колабораціоністський уряд) та закликав французів до співпраці з нацистською Німеччиною. Відтоді почалося публічне життя цього терміна в негативному значенні.
Реалії воюючої України доводять нам специфічність терміна і поняття, які наповнюються кричущим негативом терористично-варварських практик путінського режиму.
З явищем, практикою, законодавчим визначенням та відповідною відповідальністю за колаборацію стикається будь-яка країна, що вступає чи виявляється втягнутою в локальну війну-конфлікт (причиною і предметом такого дійства здебільшого є територія та ресурси) або глобальну агресію, де вже виникає поняття екзистенційного геноциду мирної цивілізації, що ми спостерігаємо у випадку російсько-української війни.
Якщо повернутись до режиму Віші, то, за деякими даними, 2 % громадян Франції були активними колаборантами. Звісно, це відносно низька цифра, але вона показує, що частина населення підтримувала гітлерівську окупацію і навіть ідеї нацистської Німеччини. Для нас у контексті комунікаційно-контентної безпеки цікавим є діяльність колабораціоністської преси, яка обстоювала інтереси офіційного Берліна і закликала співвітчизників до співпраці з окупантами. У переважній більшості такі ЗМІ фінансувалися безпосередньо посольством Німеччини.
Класика світового кінематографу, фільм «Касабланка», знятий 1942 року про марокканське місто, яке контролюють французькі військові-колабораціоністи, дає нам привід звернутися до проблематики колабораціонізму сьогоднішніх днів. «Нацистські офіцери, колабораціоністи, які представляли режим Віші, антифашисти з “Вільної Франції”, британські шпигуни, бандити, контрабандисти, біженці – маленький світ ворогів, які сиділи за сусідніми столиками та грали в ті самі ігри» – все це було в тодішній Франції і змушує нас провести певні паралелі з суспільно-політичною ситуацією в Україні за 30 років нашої відновленої незалежності.
В Україні, передусім в Автономній Республіці Крим, на Донеччині та Луганщині поряд із українським порядком денним дивним чином, з позиції сьогоднішнього дня, поєднувалися антидержавні дії столичних і місцевих політиків, громадських діячів, журналістів, які безперервно насаджували ідеї і дух московитської імперії, закликали до єдності з кремлівським режимом, намагалися ігнорувати українську державність та нівелювати українську ідентичність, що постійно проявлялося в публічному національному просторі.
Тому маємо констатувати, що в різних, насамперед – публічних, формах, з урахуванням особливостей політичного процесу сучасності, але з оцим «касабланським» духом, колаборація досить тривалий час була присутня в публічному просторі України і підтримувалася не лише окремими політиками чи журналістами, а й навіть політичними силами, які їхні симпатики щоразу обирали до Верховної Ради.
Тому, як справедливо зауважує письменник і публіцист Віталій Портников, «…нам потрібно не просто перемогти. Всім разом нам треба вибратися з «Касабланки».
Що є, на наш погляд, причиною виникнення колабораціонізму в Україні від початку російської агресії проти України 2014 року?
Передусім – залишковий вплив колоніальної комуністично-імперської політики, який проявлявся (і ця дія не є завершеною) на історично-ментальному рівні. Для утримання і просування псевдоісторичних наративів на кшталт «єдіний народ», «общая історія», «дєди воєвалі» тощо кремлівські політтехнологи та спецслужби використовували організаційні, креативні та фінансово-лобістські можливості публічного простору України, який московитські центри м’якої сили не полишали ні на мить. Цей наступ імперії проти незалежної України ми характеризуємо як гібридно-месіанські агресії постійної дії, оскільки активну фазу цього дійства ми фіксуємо з 1991 року, а перманентну – протягом усього історичного періоду російсько-українських взаємин.
Методи гібридного впливу московії на українців застосовувалися практично в кожній галузі життєдіяльності, а найперше у сфері гуманітарній – освіті, науці, масмедіа, до яких доєдналися сучасні засоби масової комунікації, насамперед соцмережі тощо. Саме це не бралося до уваги достатньою мірою (безвідносно до причин) у процесі будівництва Української держави та самоствердження нації.
То ж глобальність та комплексність проблеми колабораціонізму в Україні є відповіддю-станом певної частини українського суспільства, яке тридцять років незалежності держави залишалося в минулому історичному досвіді, що активно підживлювався кремлем через національний інформаційний простір та глобальний комунікаційно-контентний простір.
На повний зріст проблема колаборації постала перед державою і суспільством із вчиненням гібридно-месіанської агресії путінського режиму проти України 2014 року. Однак вісім років, попри всі намагання вивести це поняття і явище на рівень законодавчого оформлення, цей процес гальмувався, хоча певні зрушення все ж відбулися. Як зараз дуже чітко видно, гальмування було, зокрема, справою рук кремлівських агентів у політичному просторі країни, зосібна у Верховній Раді, до яких доєднувалися так звані «корисні ідіоти».
Широкомасштабна агресія путінського режиму проти України прискорила розгляд законопроектів (їх на ту мить було три офіційно зареєстрованих) про встановлення кримінальної відповідальності за «колабораціонізм».
Третього березня 2022 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність». Він був невідкладно підписаний Президентом України.
Отже, ми констатуємо, що з 2014-го по 2022 рік Кримінальний кодекс України доповнювався в тих частинах, які містять юридичні кваліфікації вербальних злочинів. Зокрема юридичні кваліфікації вербальних злочинів (заклик до протиправних дій, розпалювання ворожнечі) містяться в таких статтях:
Ст. 109. «Дії спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» та Ст. 110. «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України».
Ст. 111. «Державна зрада» була доповнена Ст. 111-1. «Колабораційна діяльність».
Закон України від 03.03.2022 р. № 2108-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» набув чинності 15 березня 2022 року й одразу почав застосовуватися правоохоронними органами.
Нас зараз цікавлять комунікаційно-контентні аспекти такого явища, як колабораціонізм і його прояви у публічному просторі країни.
Служба безпеки України 2022 року загалом розслідувала понад 2,6 тис. кримінальних проваджень щодо колаборантів. Понад 300 з них було передано до суду. Набрали чинності 44 відповідні вироки суду. Про це 5 березня 2023 року повідомив очільник СБУ Василь Малюк.
Станом на 11 січня 2023 року Національна поліція України відкрила майже 2,3 тис. кримінальних проваджень за фактами колабораціонізму від початку широкомасштабного російського вторгнення.
ДБР у листопаді 2022 року розслідувало 138 кримінальних проваджень за фактом колабораційної діяльності (Ст. 111-1 КК України), які виділило із 1 050 злочинів проти основ національної безпеки.
Скільки з цих справ безпосередньо належать до злочинів колаборації в масмедійному середовищі, наразі невідомо, бо, судячи з усього, така окрема статистика не ведеться. На наш погляд, щоб розуміти цей процес у масштабі країни та дійти науково обґрунтованих висновків, доцільно цей напрям виокремити із загального переліку.
Чому інформаційно-медійна сфера є надзвичайно важливою для національної безпеки? Насамперед тому, що гібридні війни загалом і, зокрема, такий аспект, як гібридно-месіанські агресії московії проти України, мають найбільший ефект саме в інформаційно-ментальній площині.
Результати опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова в лютому-березні 2023 року свідчать, що 65,1 % опитаних українців довіряють засобам масової інформації.
Якщо брати шкалу довіри, то це лише 12 місце. На першому – ЗСУ (95,8 %), волонтерські організації (87,9 %), добровольчі загони (87,2 %), Нацгвардія (85,7 %), рятувальники ДСНС (85,4 %) та прикордонники (82,1 %). Однак тут варто брати до уваги, що під час війни таке зміщення довіри в бік структур сил оборони є цілком закономірним.
Із високою довірою українців до ЗМІ корелюється й така ж нетерпимість до журналістів-колаборантів. За результатами дослідження соціологічної групи «Рейтинг», проведеного наприкінці грудня 2022 року, більше половини українців (57 %) не допускають амністії для представників місцевих ЗМІ, які колаборували з російськими окупантами на загарбаних територіях.
Щодо представників масмедіа, які зголосилися співпрацювати з окупантами, ми маємо досить чітку правову і суспільно-політичну картину – держава визначилася з правовою відповідальністю для таких громадян, а суспільство висловило своє негативне ставлення до колаборантів-журналістів.
Відтак ми можемо спрогнозувати, що українські громадяни Олександр Капустян, Олександр Бузулук, Ксенія Місюревич, які добровільно погодилися на співпрацю на пропагандистському телеканалі «Мариуполь 24», будуть притягнуті до кримінальної відповідальності за колабораціонізм. У жовтні минулого року СБУ вже оголосило підозру в колабораціонізмі кореспондентці цього каналу Ірині Єфремовій. Мешканець Києва, який на замовлення окупантів розробляв інформаційні стратегії і принципи діяльності медіацентру «Таврія», в лютому 2023 року був засуджений до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Приклади колаборації місцевих журналістів зафіксовані й в інших населених пунктах, що потрапили під тимчасову окупацію рф. Під час окупації Херсона з окупантами співпрацював місцевий телеканал «ВТВ Плюс», загарбників підтримав мелітопольський телеканал «МТВ Плюс», місцеві херсонські колаборанти видавали газету «Надднепрянская правда» тощо.
Задіяння місцевих колабораційних медіа одночасно з привнесенням на окуповану територію суто імперської пропаганди мають на меті переформатування свідомості українських громадян, передусім молоді. Одним із таких проявів цього міксу є викривлення сенсів через застосування «новомови», прийому, характерного для тоталітарних держав. Він досить активно застосовувався в часи срср, а для світового загалу був описаний Джорджем Орвеллом у його романі «1984». Так досягається не лише традиційний контроль і регулювання настроїв, а й, завдяки новітнім технологіям, занурення суспільства в потрібний диктаторам стан.
Хоча приклади колаборації в інформаційно-медійному середовищі не стали масовими, ми маємо зробити відповідні висновки.
Насамперед це вдосконалення механізмів і алгоритмів експертизи щодо визначення вербальних злочинів. Нині таку експертизу надає передусім Державне підприємство «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України». Зараз на дослідженні бюро перебуває більше 50 запитів щодо встановлення відповідності вчинених вербальних дій визначеним законом злочинам. Такі запити направляють Департамент захисту національної державності Служби безпеки України, Головне управління Служби безпеки України в автономній республіці Крим, регіональні відділення СБУ.
Однак низка проявів вербальних злочинів, зокрема таких, як спонукання, мотивування тощо до їхнього вчинення, прихована контекстна агресія, від’ємна енергетика контенту, що має відповідне антидержавне спрямування тощо – все це залишається за межами як експертизи, так і правової відповідальності.
Очевидно, що сучасні динаміки інформаційного простору змінюють не лише форми нашого спілкування через новітні пристрої, а й саме сприйняття інформації, яке виявляється через індивідуальну когнітивність певними діями.
Висновок: побудова системи комунікаційно-контентного захисту держави і суспільства нині набуває пріоритетної значущості, а проблематика колабораціонізму щодо вдосконалення правової відповідальності за вербальні злочини потребує ґрунтовного наукового і правничого опрацювання.
Валерій Король
Джерело: https://mil.knu.ua/files/336_1823687686.pdf