Саміт НАТО для України: стаття 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй замість статті 5 Північноатлантичної угоди

В нинішній ситуації Україна отримала на саміті НАТО максимум можливого – така оцінка звучить від наших партнерів і з цим погоджується українське керівництво.

Як і очікувалося, Альянс не надіслав запрошення Україні до своїх лав. Це пояснюється низкою чинників, передусім побоюваннями розгортання нинішньої російсько-української війни до ядерної. То ж Україна залишається на полі бою один на один із агресором і правом на самооборону, закріпленим у статті 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй, про йдеться, зокрема у Спільній декларації про підтримку України (Joint Declaration of Support for Ukraine), яку прийняли лідери країн “Групи семи” (G7).

Між Україною і кожною з держав “Групи семи” розпочинаються невідкладні переговори “з метою формалізації підтримки України через двосторонні безпекові зобов’язання і домовленості, узгоджені з цією багатосторонньою рамковою угодою, згідно з нашими відповідними правовими і конституційними вимогами”.

У документі, зокрема, окреслюється зобов’язання держав-членів “сімки” продовжити надання “допомоги у сфері безпеки та сучасного військового обладнання на суші, в повітрі та на морі з пріоритетом на протиповітряну оборону, далекобійну артилерію та вогневі засоби дальньої дії, бронетехніку та інші ключові засоби, такі як бойова авіація, а також шляхом сприяння підвищенню рівня оперативної сумісності з євроатлантичними партнерами”.

Країни НАТО та партнери продовжать надати Україні необхідну допомогу, зокрема постачання зброї, підтримку в розбудові ОПК, навчання, співпрацю в галузі розвідки та кібербезпеки. Окремим пунктом взаємодії є «зміцнення економічної стабільності та стійкості України, у тому числі через зусилля з реконструкції та відновлення, з метою створення умов, сприятливих для просування економічного процвітання України, включаючи її енергетичну безпеку».

Натомість Україна має посилити реформи, зокрема продовжувати «реалізацію реформ правоохоронних органів, судової системи, боротьби з корупцією, корпоративного управління, економіки, сектору безпеки та державного управління, які підкреслюють її відданість демократії, верховенству права, повазі до прав людини та свободи ЗМІ, а також виводять її економіку на сталий шлях розвитку».

Виконання таких програмних цілей відкриває для України шлях до отримання запрошення до членства вже у 2024 році під час роботи Вашингтонського саміту НАТО, приуроченого до 75-ї річниці створення Альянсу.

Ідеальним виглядає прийняття на цьому саміті України до НАТО, передумови для чого проглядаються вже зараз. Однак таке рішення залежатиме від низки передумов, насамперед успіхів Сил оборони України на полі бою, результатом якого має бути максимальне ослаблення агресора, та потужних реформ всередині країни, які українська влада мала би проводити невідкладно і ґрунтовно.

У тому, що Україна буде членом НАТО, сумнівів не виникає. Немає жодної країни Альянсу, яка б сумнівалася у цьому. Питання членства полягає лише у різному розумінні часових вимірів цього процесу, прив’язаних до перемоги України над путінським режимом. Тому Україні варто було б, не гаячи часу, опрацювати спільні підходи до позиції «перемога України». Трактування цього має бути консенсусним, оскільки в іншому разі неузгодженість такого формулювання затягне у часі процес прийняття нашої країни до Альянсу.

Відтак постає питання зміни політичних та дипломатичних підходів до міжнародного позиціонування України, зокрема застосування публічної дипломатії, яка раніше інколи переходила в брутальність чи істерику. Останній приклад – намагання способом хейту вплинути на формулювання остаточних документів Вільнюського саміту, що призвело до вибуху невдоволення (і це ще м’яко сказано) з боку наших партнерів. Україні на політичному і дипломатичному рівні варто вже подорослішати.

Не можна обійти в цьому випадку реакцію Росії на рішення саміту. По суті, вона майже відсутня. Як надзвичайно приглушеною була реакція Кремля на вступ Фінляндії до НАТО і згоду Туреччини надіслати протокол про вступ Швеції, а також рішення Туреччини повернути на Батьківщину командирів – захисників “Азовсталі”, які перебували у Туреччині після російського полону. Це свідчить про небажання путіна визнавати фактичний провал заявленої ним «спеціальної воєнної операції», яка мала на меті загарбання України і примушення Заходу до переговорів про майбутній світоустрій на умовах РФ. І це ще одна підказка НАТО, чи варто зважати на путіна і його посіпак, приймаючи рішення щодо підтримки України, передусім надання далекобійної зброї, зокрема ATACMS.

І ще одне зауваження щодо Росії. Заходу варто опрацювати можливі сценарії розвитку ситуації в РФ, включно з її розпадом чи виникненням вогнищ територіально-кримінальних війн на території цієї умовної федерації. Україна в цій ситуації могла б виступати головним консультантом НАТО.

Генсек Альянсу Єнс Столтенберг за результатами роботи саміту чітко артикулював, що зараз Україна ближча до НАТО, ніж будь-коли. Цю позицію Україні слід переводити у кратне збільшення допомоги від партнерів, яке б створювало абсолютну збройову перевагу Сил оборони України над агресором на полі бою. Бо це – найкоротший шлях до членства в НАТО.

ГО «Центр ККБ»