Гібридно-месіанські агресії Кремля проти України: спроби неоколонізації

 

Однією з найпотужніших технологій знищення українців і світової демократії є кремлівська парадигма гібридно-месіанських агресій – просування в публічному просторі ідей захисту / порятунку інших народів від нав’язаної самим же агресором загрози різних масштабів, послідовності, спрямування.

Транскордонне інформаційне поле: виклики 2000-х

З 12 по 30 вересня 2011 року Збройні сили України проводили дослідницьке командно-штабне навчання «Адекватне реагування – 2011». Його головною метою було дослідження перспективної моделі ЗСУ, проведення порівняльного аналізу з органами військового управління збройних сил передових країн світу.

В ході цих навчань тодішній Департамент преси та зв’язків із засобами масової інформації Міноборони досліджував «стан втілення державної інформаційної політики у визначених районах, зокрема Одеській та Чернівецькій областях». Чому саме там? Тому що навчання проводилися переважно на південному напрямі, а східний як потенційно небезпечний тодішнім керівництвом держави не розглядався.

Для аналізу стану справ у інформаційному просторі аналітики вирішили взяти публічні, доступні загалу, дані. Насамперед була створена медіакарта цих областей. Результати аналізу виявилися вражаючими, надто в разі їхнього екстраполювання на країну в цілому.

Ось деякі факти із доповідної записки за результатами навчання: «Так, із 39 друкованих ЗМІ Одеської області, наприклад, в Болградському районі виходить аж 3 газети. Одна з них, «Дружба» – орган Болградської районної ради є комунальним виданням, що можна з великим натягом віднести до державних ЗМІ, виходить 2 рази на тиждень, має наклад 2800 примірників. Видається російською мовою. Газета «Панорама» – щотижнева рекламно-інформаційна, 2 500 примірників. І газета «Вісник» – орган Комуністичної партії, щотижнева, 1100 прим.

Ще існує 3 приватних телекомпанії, 2 з яких – кабельне телебачення.

Це – на 70 000 мешканців району.

Таким чином, вплив держави в інформаційному просторі дорівнює нулю.

…із 3 500 мешканців села Комишівка Ізмаїльського району, де нещодавно відбувся резонансний конфлікт між релігійними конфесіями (українською та румунською), більшість працює в країнах ЄС, тобто Румунії, частково в Італії. Селяни часто не володіють ні українською, ні російською, газет не читають, а телебачення дивляться румунське.

…В Чернівецькій області в районах виходить по одній комунальній газеті накладом в середньому 800 примірників з регулярністю 1–2 рази на місяць.

Водночас в цих районах через національні культурні центри, гастарбайтерів, Інтернет розповсюджуються газети Румунії…

Ідентична перевага й у теле- та радіо- ефірах. На деяких радіостанціях діють українські редакції. Тенденційність цих передач не викликає сумніву.

В цьому випадку ми не беремо до уваги інші регіони, де має місце тотальна інформаційна перевага сусідніх держав.

…Крім цього, слід визнати, що сьогодні центр інформаційного впливу та інформаційної протидії проти України перемістився з території сусідніх держав безпосередньо в Україну. Причому абсолютно легально. Газети інших країн, передусім Росії, легалізувалися з додатком в назві, наприклад, «Московский комсомолец в Украине», «Труд в Украине» тощо. Про телебачення мова не йде взагалі. З державних загальнонаціональних каналів залишився тільки Перший канал. Решта в руках іноземних господарів або крупних фінансових гравців ринку, яким слово патріотизм є просто незрозумілим.

Таким чином, ми маємо справу з цілеспрямованим інформаційним тиском на державу майже з усіх напрямків, фактично по периметру».

Нинішні реалії

15 травня ц. р. глава Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації Юрій Щиголь на брифінгу в Києві заявив: «З початку цього року ми отримали звернення від усіх губернаторів прикордонних територій, а це Волинь, Рівне, Чернігів та Житомир, про те, що в селах, які розташовані в межах 50–70 кілометрів від кордону, в принципі відсутнє українське телебачення.

Вони живуть у реаліях Білорусі або Російської Федерації та дізнаються про будь-які новини в Україні через 2–3 тижні. І в основному через викривлене бачення, що демонструється російськими телеканалами».

12 червня пан Щиголь пише у блозі: «Після відключення аналогового мовлення 30% населення в прикордонних з Російською Федерацією районах Сумської, Чернігівської, Харківської областей України були позбавлені гарантованого державою доступу до безплатного ефірного телебачення».

Це при тому, зауважує чиновник, що «згідно з дослідженням Центру Разумкова, зробленого на замовлення ГО “Детектор медіа” Фондом “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва”, 75% українців віддають перевагу центральним українським телеканалам як джерелу інформації».

Отже, ситуація у порівняні з 2011 роком не стала кращою, а відносно агресії Кремля – значно погіршилася і є близькою до катастрофічної.

Тому очільник Держслужби спецзв’язку та захисту інформації доходить висновку, що «…в той час, як наші бійці гинуть на війні, руйнуються міста та виробництва, страждає економіка, на багатьох прикордонних територіях немає української інформаційної повістки.

Мешканці цих територій взагалі не знають, хто в них президент, хто – міністри, як змінюється держава, що відбувається в сусідньому регіоні. Вони живуть з тими цінностями, які їм нав’язує пропагандистське телебачення східного сусіда.

Прямо зараз України для них не існує. Їх нічого з нею не пов’язує».

Кілька фактів на підтвердження слів Ю. Щиголя. Кримська правозахисна група у квітні ц. р. промоніторила поширення телевізійного сигналу на Херсонщині. Ось їхній висновок: «На півдні Херсонської області в 8 населених пунктах мовить лише російське ТБ». Національна рада з питань телебачення та радіомовлення на запит “Українського радіо. Харків” повідомила, що на Харківщині «є місцевості, де в ефірі не приймається жодна українська радіопрограма, натомість приймається до 15 програм з Росії”.

Тут варто сказати, що в зоні прямої дії іноземного цифрового сигналу перебувають не лише села чи райцентри. В цій зоні знаходяться і деякі обласні центри. А це вже небезпека зовсім іншого рівня. Адже занурення мешканців обласних центрів, розташованих неподалік державного кордону, створює передумови для привнесення щонайменше атмосфери недовіри до центральної української влади і навіть може призвести до створення реальних сепаратистських рухів, з усіма можливими наслідками. Подібний сумний досвід у нас є.

Відтак проблема захисту населення від ворожих впливів і формування інформаційної опірності вже перезріла і потребує негайного та кардинального вирішення.

Однією з пропозицій, які зараз розглядає уряд, є невідкладна побудова мультиплексу МХ-7, який забезпечуватиме безкоштовним ефірним цифровим мовленням 95% підконтрольних територій України.

Битва за ідентичність

Однак з позиції забезпечення національного інформаційного простору є й інша загроза – внутрішня. І вона така ж небезпечна, як і зовнішня. Ба, більше, оскільки може призвести до деградації нації і переходу суспільства до політичної і державницької апатії. А це вже передумова капітуляції.

В умовах фізичної та гібридно-месіанської агресій путінської Росії проти України тема війни і пов’язаної з цим національної патріотичної тематики у вітчизняних ЗМІ є явно недостатньою. Передусім – на телеканалах. Робиться це через непрофесійність менеджменту цих каналів, небажання власників порушувати таку проблематику, відсутність цілеспрямованої державницької позиції влади чи активний вплив на цей процес спеціалістів «запорєбріка» – тема іншої розмови. Ми зараз фіксуємо проблему. Так, якщо взяти період січня-червня 2019–2021 років, то, наприклад, у випусках новин (18.45 – 22.00) провідних телеканалів країни («1+1», «Інтер», «Україна», ICTV, СТБ, 5 канал, «UA: Перший», раніше – «112 Україна»), тема «Війна на Донбасі» займала (середній показник) 4–9%, а тема Криму – до 1% (моніторинг «Детектор медіа»).

Це – новини, в яких чомусь відсутня війна з путінською Росією, що триває восьмий рік, і окупація українських територій. А що твориться в телепросторі загалом? Так, 15 липня ц. р. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення призначила телеканалу «Інтер» (ПрАТ «Телеканал «Інтер») позапланову безвиїзну перевірку через демонстрацію 28, 29, 30 червня, а також 1, 3–7, 10–11 липня цього року в ефірі ліцензіата «11 радянських кінострічок, показ яких на території України недопустимий». Тобто загрожує національній безпеці держави.

Перед цим (у квітні ц. р.) Нацрада застосувала до телеканалу «НАШ» «дві штрафні санкції за поширення висловлювань із закликами до насильницької зміни конституційного ладу України, закликами до розв’язування агресивної війни або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі і ненависті».

На Житомирщині в червні виявлено та припинено ретрансляцію телеканалів «Россия 24», «Первый канал. Всемирная сеть», «НТВ Мир», «ТНТ», «РТР-Планета», розповсюдження яких обмежене на території України і «вони не входять до Переліку іноземних програм, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення і законодавства України». Це лише окремі фрагменти більш сумної загальної картини.

Якщо до цього додати ще й ситуацію з державною мовою тощо, то фіксуємо зростання антидержавницьких дій, передусім в інформаційному просторі. Надзусиллями, попри шалений спротив проросійських сил, представлених у минулому скликанні ВР, кілька років тому вдалося ухвалити низку законів про захист інформаційного простору і держави загалом. Передусім це Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Є чудові результати дієвості цих законодавчих актів. Однак через те, що його положення набувають чинності поступово, ситуація перед впровадженням в дію певних аспектів закону ставала небезпечною.

У парламенті проросійські сили, які в цих питаннях об’єднуються з депутатами, що прислуговують олігархічним кланам і тим політикам, для яких найбільшими цінностями є гроші, намагалися, приміром, повернути вітчизняному телебаченню дозвіл на демонстрацію російських серіалів без перекладу і політичну агітацію російською мовою. Перед цим були намагання залишити російську як мову освіти для іноземних студентів.

Сьогодні реальна картина й без того досить невтішна. За свідченням Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя, провідні українські телеканали демонструють дві третини серіалів російською мовою.

У повідомленні мовного омбудсмана йдеться про те, що «відповідний аналіз засвідчив катастрофічну ситуацію із телесеріалами, які виготовляються, дублюються або озвучуються українською мовою: від загальної кількості телесеріалів на досліджуваних телеканалах, менше половини з них демонструються українською мовою (із 43 серіалів лише 14 виготовлені, дубльовані або озвучені українською мовою, інші 29 – російською). У розрізі даних по кожному із телеканалів ситуація виглядає ще гіршою».

Вже після того, як 16 липня набрали чинності нові норми «мовного» закону, Уповноважений із захисту державної мови повідомив про виявлені на телеканалах України порушення. За результатами моніторингу 28 загальнонаціональних телерадіоорганізацій «було виявлено порушення закону про державну мову (фільми та серіали демонструвалися російською мовою) телеканалами «Інтер», «Україна», ICTV, «Мега», «НТН», «К1», про що складено відповідні акти…».

Громадянський протест у сукупності із зусиллями політичних сил у парламенті, які відстоюють державний і, зокрема, інформаційний суверенітет, змусив антидержавні сили відступити. Закон з 16 липня запрацював. Абсолютним позитивом стало рішення Конституційного суду України від 14 липня щодо відповідності Конституції України (конституційності) закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Закон визнано «таким, що відповідає Конституції України», а рішення КСУ «є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено».

Однак загроза подальшого нівелювання ефекту і ефективності застосування державної мови не зникла.

Щоб ще раз підкреслити рівень загрози наступу на українську мову в державі Україна, варто процитувати нещодавнє одкровення одного із апологетів антиукраїнства на Росії і особи, «наближеної до імператора», Владислава Суркова. В інтерв’ю російському ютуб-каналу WarGonzo Сурков вкотре виклав своє розуміння «руского міра» (мовою оригіналу): «Для меня что такое русский мир? Это везде, где люди говорят и думают по-русски. Это там, где, может быть, они не говорят и не думают по-русски, но где они очень уважают русскую культуру. Там, где они видят в русской модели развития национального альтернативу для того, что у них есть у себя дома. Таких людей сейчас тоже становится всё больше».

А ще для нього «рускій мір» – це ті місця, де «поважають нашого Путіна». «Там, де люди бояться російської зброї, це теж рускій мір. Це і є наш вплив. Там, де поважають наших вчених, наших письменників, наше мистецтво, – це все рускій мір. Я вважаю, це елементи руского міра всюди. Це наш вплив. Не кожна нація має такий вплив».

Відповідь на запитання, як Росії повернути Україну була однозначною: «лише силою». І ця сила, на думку В. Суркова, може бути різною: «Не тільки військова. Є ще сила спецслужб. Є сила, так звана, м’яка, горезвісний термін, але вона теж існує. Є сила економічного впливу, політичного впливу». Нічого нового він тут не сказав. Лише підтвердив послідовність намірів і дій Московії.

Це, по суті, відповідь не лише Суркова, це позиція Путіна і його камарильї. Що й було нещодавно підтверджено очільником Кремля у його псевдонауковій статті «Про історичну єдність росіян та українців»: «Усі хитрощі, пов’язані з проектом «анти-Росія», нам зрозумілі. І ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які мешкають там, використовували проти Росії. А тим, хто вдасться до такої спроби, хочу сказати, що в такий спосіб вони зруйнують свою країну».

Ці слова є прямими погрозами Україні (та й усьому демократичному світу) – московитська неоімперія не припинятиме своєї агресії проти колишньої колонії доти, допоки не поверне її в попередній стан. Наш варіант – війна триватиме, допоки путінське політичне утворення не розвалиться і не стане історією. Основні зусилля в цьому процесі судилося зробити саме українцям. Це, якщо говорити по суті, наша історична місія.

Прагнення певної частини політиків і населення України умовити Кремль з його Путіним на «братські обійми» і припинення агресії викликає з деяких пір питання щодо реального стану національної самоідентичності і готовності суспільства відстоювати свою свободу і незалежність.

Вічні питання

Власне, питання одне: як Україні звільнитися від «обіймів» Кремля? Відповідь ми шукали протягом століть. Останні тридцять років – значно наполегливіше. І з 2014-го – щодня.

Зараз абсолютно зрозуміло, що вихід зі стану імперської залежності – це передусім вивільнення свідомості пересічного українця від шаблонів, штучно закладених в минулому через освіту, культуру, історію тощо. Для українців цей вихід можливий лише через проєкцію історично-ментальної парадигми на майбутнє. Якщо ми чітко бачимо це майбутнє і себе в ньому – московитський морок щезне. Та за усвідомлення цього майбутнього українським суспільством ще належить поборотися.

Формування державних і громадських інститутів, покликаних здійснити таке вивільнення і модерувати майбутнє, мало би бути для української влади пріоритетним. В минулому, навіть недалекому, цей процес міг тривати досить довго. Зараз у нас немає цієї часової довготи, бо її відбирає щодня шалений планетарний технологічний розвиток. Ворог теж живе в цьому технологічному світі і використовує всі його принади і здобутки. Тому питання швидкості (дій, відповідей, реакції тощо) стає надважливим.

Десять років тому, в ході навчань «Адекватне реагування – 2011», було, зокрема, запропоновано «в інформаційній діяльності Міністерства оборони поняття «особливий період» надалі розглядати як константу, оскільки ми перебуваємо в умовах постійного інформаційного протистояння, а на тепер – просто інформаційного тиску. Інформаційні ризики будь-якої миті можуть перерости в інформаційні загрози. Якщо ми не будемо адекватно реагувати на виниклі загрози в реальному часі, то будь-який збройний конфлікт можемо програти ще на підготовчому етапі.

… Проблема, на наш погляд, виходить за межі можливостей МО і потребує розгляду на державному рівні».

Як ми вже знаємо, 2014 року адекватного реагування в національному інформаційному просторі на гібридно-месіанські агресії не відбулося. Це уроки, які ми винесли з минулого.

Сім років протиборства агресіям путінської Росії українське суспільство та держава наполегливо шукали механізми та алгоритми ефективного протистояння ворогу і створення передумов для майбутньої перемоги. Можемо говорити про формування певного прообразу системи, що має взяти на себе таку відповідальність. І на восьмому році війни цей процес далеко не завершений. Нам необхідно подолати чималий шлях від чіткого і однозначного визначення понятійно-термінологічного апарату сучасного розуміння процесів, що відбуваються у світі, зокрема в інформаційному просторі, до вироблення ефективної координаційної системи взаємодії державних та громадських структур, покликаних відстоювати свободу і незалежність України.

Щоб унеможливити ефективність гібридно-месіанських агресій проти українців з будь-якого напряму, на наш погляд, варто зосередити увагу на своєрідній децентралізації інформаційного простору на принципах комунікаційно-контентної безпеки. Нинішній інформаційний простір сегментований у своїй єдності, а кожний сегмент є рівноцінним за вагою, впливом і перспективою розвитку. Тому формування інформаційного середовища об’єднаних територіальних громад (тут, імовірно, варто ухвалити відповідну Державну програму) призведе до одночасного підвищення локального публічного середовища до національного рівня. І це матиме перспективу не лише для об’єднаних територіальних громад, а й для майбутнього країни.

Валерій КОРОЛЬ,

науковий співробітник Науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова ГО “Центр комунікаційно-контентної безпеки”

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО

Джерело:  http://www.golos.com.ua/article/349042