Зернові домовленості: тактичний виграш, який може обернутися стратегічним програшем

Двадцять другого липня у Стамбулі відбулось підписання угоди «Ініціатива щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів». Ключовою фігурою тут була Туреччина, з якою Україна і росія (кожна окремо) і заключала ці домовленості. Освячував це дійство своєю присутністю генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш. Документом розблоковувалися три українські порти «Одеса», «Чорноморськ» та «Південний» і вже за день, у суботу, 23 липня, перші кораблі могли вивозити зерно до країн, яким загрожує голод.

Натомість у суботу в одеський порт прилетіли російські крилаті ракети «Калібр», дві з них влучили в об’єкти інфраструктури порту. росія заявила, зокрема Туреччині, що вона «не має відношення до обстрілу Одеси». Очевидно, що ті поступки, які були зроблені ЄС для розблокування експорту українського зерна, путіна не влаштовують. кремль застосував свою традиційну технологію – домовлятися, порушувати і знову підвищувати градус протистояння для подальшого прочавлювання своїх інтересів.

Реакція сторін (ООН, Туреччини, України) свідчить, що цей напад кремля не спричинить великих наслідків і угода продовжить функціонувати. З позиції існуючої проблеми – можливого голоду в країнах Африки, така постановка, мабуть, правильна. Якщо ж дивитися на ситуацію через першопричину – агресію путінської росії проти України і світу, то це кардинально змінює розуміння сьогочасної проблеми (голод) і перспективи планети (мирне співіснування).

Світова громада і її окремі члени, вирішуючи свої тактичні завдання чи проблеми, упускають з виду вселенську квестію – загрозу тотального гібридного тероризування світової цивілізації групою авторитарних / диктаторських режимів, де на перший план зараз вийшла путінська росія.

Світ продовжує сприймати рф як країну-партнера, що має демократичне майбутнє. Насправді, ці функції кремль давно відключив. путін бачить себе новим сталіним, з волі якого відбуваються всі важливі події на цій планеті.

кремль грає лише у свою гру і принципи демократії він використовує лише для того, щоб примусити інших дотримуватися ними ж встановлених меж. Ось і у переговорному процесі щодо зернових коридорів путін у дипломатично-публічному полі грає свою, окрему, домінантну партію. Те, що з боку росії угоду підписував міжнародний злочинець сергій шойгу, а присутнім на підписанні угод щодо зерна у Стамбулі був путінський олігарх роман абрамович лише підсилює цю тезу.

Варто зауважити, що в цій дипломатичній боротьбі усі способи вивести путінців в партнери лише розширюють масштаб зони гібридного тероризування з боку кремля – це вже не лише Україна чи ЄС, а весь світ.

Путінці в цьому випадку використовують Туреччину та ООН для вирішення власних проблем, серед яких найголовніша – виключення з міжнародного порядку денного питання геноциду в Україні та гібридних агресій проти ЄС. Для цього застосовуються всі дипломатичні та комунікаційно-контентні можливості кремля.

Хоча ініціатором переговорів виступала Туреччина, москва використала опцію перемовин для того, щоб у публічному інформпросторі створити негативний образ України, насамперед для країн Африки й Азії та за допомогою технологічного творення атмосфери страху перед загрозою всесвітнього голоду. Ситуативно, за фактом планетарних інтересів, на боці агресора виступило й керівництво секретаріату ООН.

Задля вирішення проблеми постачання продовольства країнам Африки й Азії наші партнери пішли на поступки в питанні зняття певних санкцій з путінського режиму (дозволяють перевезення підсанкційних товарів до Калінінградської області, повертають турбіну газпрому, готові послабити санкції для суден, які перевозитимуть зерно та інші продукти з росії тощо). Таким чином публічний інтерес міжнародної громади переводиться з фокуса війни в Україні на проблематику голоду. Оскільки в цьому випадку з публічної уваги технологічно, насамперед зусиллями інформаційних інструментів кремля, прибирається першопричина голоду – агресія путінської рф проти України – путін знову стає договірною фігурою, причому домінантною, оскільки саме від його волі залежить вирішення цієї глобальної проблеми.

І саме роз’єднання в публічному просторі цих взаємопов’язаних факторів є ключовою помилкою наших стратегічних партнерів. Чи вистачить інформаційно-технологічних та дипломатичних зусиль України для того, щоб втримати світову увагу на першопричині голоду – глобальній гібридній агресії путінської росії – питання відкрите.

Таким чином ми є свідками того, як технологічно, застосовуючи передусім дипломатичні та комунікаційно-контентні можливості, кремль зумів змоделювати більшу (ніж війна в Україні) загрозу світового голоду і опинився в центрі уваги як сила, що може цю проблему вирішити. На жаль, те, що за умов миру ця проблема зникає сама по собі, зараз до уваги ніхто зі світових гравців не бере. Фіксуємо, що це прецедентна схема апологета глобального гібридного тероризму (путінської росії), яка розіграна як блискуча шахматна комбінація. Однак сама партія ще не завершена і Україна має шанс довести гру до перемоги.

Путін завжди позиціонував себе геостратегічним гравцем. І за результатами цієї планетарної гри в реальне наближення загрози голодомору-геноциду країн Африки й Азії (5 місяців для експорту зерна втрачено, хліб в Україні крадеться та нищиться окупантами, майбутній урожай під загрозою) він, очевидно, вже вважає себе переможцем. Цей факт посилюється потужною кампанією в інформаційному просторі по звинуваченню у створенні проблеми голоду країн вільної демократії й передусім, України. Варто зазначити, що публічно-геостратегічну правоту путінцям забезпечило ситуативне пом’якшення санкцій ЄС і США.

Констатуємо, що світова громада замало приділяє увагу тому факту, що кремль веде свою гру передусім у публічному просторі. Тому, коли ООН та наші партнери щиро переймаються проблемою організації експорту зерна, комунікаційно-контентна воєнщина кремля вважає, що справу зроблено – значна частина світу повірила путінським дискурсам, які представляють росію як рятівника (месіанізм) від голоду і країну, що може вирішувати глобальні проблеми. До речі, вже за день після ракетної атаки на порт «Одеса» російський міністр закордонних справ сергєй лавров розпочав тур по Африці, де він, як очікується, спробує перекласти провину за нестачу продовольства на Захід.

Це наглядний приклад дієвої гібридно-месіанської агресії. Тобто, сьогодні трагедія України і її народу, що вмирає щодобово від куль, снарядів, ракет – на другому плані, бо всі займаються зерновим коридором, який залежить цілком лише від так званої доброї волі однієї сторони –агресора, який по суті взагалі не договірний, бо режим-терорист таким не буває.

До цього арсеналу додаються ще й рішення кремля про тотальну заборону експорту продовольства за кордон, тобто москва встановила реальне ембарго на поставку продовольства в країни Африки та Азії вже майже п’ять місяців тому, про що ті не знають зовсім. У кремлі очікують на момент, коли міжнародний тиск страхом голоду стане настільки дієвим що підірве сили захисту України й тоді можна буде знищити і їх, і Україну.

Ми вже фіксуємо, всі дії кремля, пов’язані із цією зерновою угодою, спрямовані проти нашої перемоги, а значить це ще одна дієва версія по повному знищенню України, до чого ситуативно долучаються Стамбул і керівництво секретаріату ООН.

Радикальність цих висновків ув’язується із масштабом виклику – він планетарний. Та лише Україна до кінця знає його ціну, бо вона платить дев’ятий рік смертями своїх громадян і власною життєвою перспективою вільної країни.

Тиск країн Африканського союзу, події в Шрі Ланці, інфляційний маховик тощо спонукали ЄС і G7 до нібито раціональних поступок, які вони вважають очевидними і не суттєвими. Так, в демократичній осі координат так воно й є. Але у світі позацивілізаційних сил ця гуманістична слабкість і є комунікаційно-контентним подарунком агресору, ахіллесовою п’ятою демократії, поціливши в яку, путінський режим намагатиметься «завалити» світ демократії та мирної перспективи.

В цій ситуації для України залишається єдиний вихід – посилювати ЗСУ, Сили оборони, та прискорювати нашу перемогу.

Тільки перемога України над агресором здатна врятувати світ від голоду, терору та агресій.

Валерій Король, Григорій Любовець, ГО «Центр комунікацційно-контентної безпеки»