Глобальні виклики світової ваги і нейтралізована публічність світової уваги

Генсек ООН заявляє, що світ знаходиться за крок від планетарного ядерного знищення. Такої ядерної небезпеки, за його словами, не було з часів холодної війни. Ситуацію з глобальною ядерною загрозою обговорюють на зустрічі в Нью-Йорку представники країн, які підписали договір про нерозповсюдження. Цьогоріч для участі в роботі 10-ї оглядової конференції Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ОК ДНЯЗ), яка триватиме з 1 до 26 серпня, прибули представники 191 країни світу.

Вже в перший день засідання ОК ДНЯЗ заступник міністра закордонних справ України Микола Точицький заявив, що рф грубо порушила три основні принципи Договору про нерозповсюдження ядерної зброї: щодо ядерного роззброєння (через неспровокований розвиток потенціалу для завдання ядерних ударів), ядерного нерозповсюдження (через розширення географії розгортання ядерної зброї у зв’язку з окупацією Криму) і мирного використання атомної енергії (через захоплення українських ядерних об’єктів).

Ядерний тероризм, який набуває світової актуальності через захоплення путінськими окупантами Запорізької АЕС, є викликом для міжнародної громади. Проте у світі існує і маса інших загроз, які у сукупності створюють не меншу небезпеку для цивілізаційного розвитку людства.

Зокрема, маємо справу з глобальною проблемою розсіювання публічної уваги спільнот, яка нейтралізується різними процесами глолокальної сучасності.

Нинішня публічність трансформувала світ статичної традиційності в динаміки національних трендів, які, своєю чергою, отримали нові можливості публічних наддинамічних вимірів різномасштабної реальності.

Тут локальність і глобальність часто міняються місцями, причому не за волею чи вибором користувача, а завдяки феномену алгоритмічного відбирання у такого користувача права на контентно-комунікаційний вибір.

Яскравий приклад наддинамік демонструє, наприклад, сервіс Тік-Ток, де де-факто у нас немає вибору, бо нас веде темпоритміка надшвидкісних комунікаційних явищ короткого контентного кроку.

В цьому сенсі надзвичайно цікавим є експеримент дослідників Массачусетського технологічного інституту, під час якого студенти юрфаків написали понад 150 нових статей у Вікіпедію, щоб визначити, як вони впливають на судові рішення.

Мусимо констатувати, що Вікіпедія як найбільша та найпопулярніша в світі електронна, до того ж, безкоштовна енциклопедія, часто є не просто контентно-комунікаційним орієнтиром, а останньою інстанцією знань щодо факту чи процесу, який ми хочемо зрозуміти.

Сервіс Вікіпедії є видом колективного творення енциклопедичного ресурсу зібраних знань із вивіреної колективом людей сукупності думок. За теорією вони не мають помилятися, однак практика свідчить, що цей сервіс можна використовувати для певних цілей, пов’язаних з впливами на свідомість користувачів.

Приклад таких технологічних контентно-комунікаційних пасток – путінська версія Вікіпедії. Якщо порівняти російський варіант Вікіпедії з українським ( а там і там багато спільних історичних і сучасних подій та фактів), то перед нами постане не просто дві версії, а два виміри світу: цивілізований і нецивілізований.

Це лише один напрям контентно-комунікаційної новації сучасності, яка має сталий формат існування. Та є ще різні аспекти в царині ситуативно-темпоритмічних комунікацій і потоково-ексцентричних контентних процесів, які доцільно зафіксувати в межах національного законодавства.

Ці та інші реалії сучасності зіштовхуються з практикою українських чиновників та парламентарів, які зациклилися на одному медіа-законі як необхідності виконання зобов’язань в ході євроінтеграції.

Замість творення нової стилістики інформаційного законодавства, нам накидають традиційні шори поліпшеної медійності, які регулюють частини національного інформаційного простору. На жаль, вони частіше ритуальні, ніж мотиваційно-спонукальні, а тим паче – далекі від одночасності впливів глобального комунікаційно-контентного простору.

До того ж, статична лінійність медійної відповідальності суперечить середовищно-просторовим вимірам мультиреальностей, яких вимагає українська сучасність глобального цивілізаційного протистояння.

Кодекс законів України про сферу творення національного та глобального комунікаційно-контентних просторів не просто на часі – такий звід законів здатен випередити агресора в технологічно-ресурсному, креативному, індустрійному домінуванні в царині публічної уваги. І тоді можна буде нейтралізувати навіть ядерний тероризм кремля. Однак наразі у владних кабінетах про це не йдеться.

Валерій Король, Григорій Любовець, ГО «Центр ККБ»