Мюнхенська конференція з безпеки щорічно збирає провідних політиків, урядовців, експертів, науковців та журналістів, щоб розібратися зі станом та перспективами миру і війни у світі.
Інтерес до України на цьому представницькому форумі останнє десятиріччя виникав спорадично і передусім у прив’язці до політики владного режиму рф. Потужно Україна увійшла у порядок денний Мюнхена у 2014-2015 років. Після цього сплеску війна в Україні – як тригер публічного простору – стишувалася. На перший план виходили інші проблеми, наприклад африканський Сахель чи напруженість між Північною Кореєю і США, між НАТО і Росією, проблеми ядерної безпеки, пов’язані з іранською програмою тощо.
Відхід проблеми глобальності агресії росії проти України з публічного дискурсу варто розцінювати як не адекватне часу і викликам заспокоєння світу, передусім Європи-НАТО, зокрема, станом трансформації агресії в стилістику нібито позиційної війни. Є санкції 2014-2015 років, які не дуже впливають на Росію, є можливість широкої торгівлі з нею та одночасно почуватися символічним борцем із несправедливістю у цьому світі. Тож, здавалося, враховані всі інтереси сторін і найголовніше – не пошкоджені жодним чином цивілізаційні цінності, заявлені країнами ЄС, США тощо.
Після 24 лютого 2022 році політичні лідери країн Заходу усвідомили, що таке заспокоєння було ключовою (геостратегічною) помилкою Заходу в ситуації агресії РФ проти України 2014 року. Бажання інерційно залишатися у стані комфорту – політичного, економічного, соціального тощо призвело до глобальної цивілізаційної війни, розпочатої путіним у лютому 2022 року. Вона не обмежується лише широкомасштабною агресією росії проти України. На порядку денному – війна терористичної агломерації світу, тригером якого є путінська рф, проти співдружності країн демократії.
І це не ситуаційне явище, це глобальний екзистенційний виклик абсолютного зла світовому добру. Усвідомлення саме такого якісного стану протистояння вже є у лідерів демократичного крила планети, та й у суспільствах цей процес теж відбувається. Однак до впевненої всеосяжної перемоги ще занадто далеко. Більше того, перемога добра над злом наразі не гарантована, хоча саме зараз стала предметною та реальною у перспективі.
І про це теж йшлося на цьогорічній Мюнхенській конференції. Недарма Мюнхенський звіт з безпеки цього року мав назву Re: vision, тобто Щодо бачення, Щодо візії світової перспективи. А візія ця стосувалася вироблення бачення спільних дій світової громади в умовах посилення ревізіонізму авторитарних держав і зростанню конкуренції між різними підходами до міжнародного порядку. Документ, підготовлений новим очільником конференції німецьким дипломатом Крістофом Гойсґеном спонукав до широкої дискусії про те, як досягти успіху в розширенні коаліції держав, які бажають захищати ліберальний, заснований на правилах міжнародного права порядок. До речі, пан Гойсґен підтримує Україну у її боротьбі проти путінського режиму і виступає за надання потрібної зброї українцям. Тут варто згадати, що його попередник Вольфганг Ішингер нерідко припускався двоякості, яка, приміром, на минулорічній конференції вилилася у оприлюднення на сайті конференції (згодом знята) заяви «Дванадцять кроків до більшої безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні». Цей документ готувався за сприяння деяких українських експертів російськими спецслужбами і першим про нього повідомило російське видання «Комерсант». Хоча документ не був офіційною позицією сторін, ваги йому додавав підпис, серед інших, організатора заходу В. Ішингера.
Те, що цьогорічну конференцію відкрив, хоча й по відеозв’язку, президент України Володимир Зеленський є цілком закономірним. Хочемо звернути на одну з тез його виступу: “ми маємо перемогти Путінів по всьому світу”.
Ця всесвітня тема глобального гібридного тероризму, апологетом якого виступає путінська росія, і якому, власне, вже десятий рік протистоїть Україна, на погляд Центру комунікаційно-контентної безпеки та науковців ВІКНУ, займає ключове положення у нинішній планетарній геостратегічній ситуації. Тобто, це не війна колишньої метрополії з колишньою колонією за відновлення інтересів з одного боку і звільнення від пут з другого. Це екзистенційна боротьба світового тероризму зі світовою демократією.
Що ми маємо за результатами роботи конференції?
Передусім, потужну підтримку України у її боротьбі з путінською агресією (до речі, принципова позиція організаторів заходу цьогоріч – не запрошувати представників кремля).
Більше того, питання кінцевого результату у цій війні більше не є для світу проблематичним, націленість одна – на комплексну перемогу України. І проблемним зараз є лише такі аспекти: як нам допомогти найшвидше дійти до перемоги та яким має бути відновлення України після завершення війни. І, звісно, притягнення до відповідальності всіх, без винятку, злочинців.
На жаль, традиційно залишається невизначеним найглобальніше питання – нова архітектура світової безпеки, яка б гарантувала неможливість у подальшому глобальних терористичних агресій у світі.
Тут ми фіксуємо два підходи – демократичний, який відбиває погляди країн демократії на чолі з США та антидемократичний (тоталітарно-терористичний), який просувають режими на кшталт кремлівського, іранського, північнокорейського і за якими вбачається велика тінь Китаю.
Тож ми повертаємося знову до документу, який подавався до обговорення: Re: vision. Відтак найближче бачення світового порядку є – перемога України. Це ситуативна поточна візія. А от глобального бачення перспектив світового порядку, який мав би починатися з питання подальшої долі росії – немає Наразі воно відсутнє. А без питання ліквідації імперського режиму московії миру у світі не може бути. Тому наріжним каменем залишається пошук спільного знаменника у питання демонтажу путінського режиму і встановлення демократії на території , яка нині має умовну назву російська федерація.
Наразі Re: vision зафіксував, що глобальний світ розпадається. Він виокремлюється на різні інфраструктурні конгломерації – від торгово-фінансових до інформаційно-технологічних і ядерних. Глобальні інфраструктури стали основною ареною запеклої економічної, а відтак і політичної конкуренції. А це аж ніяк не сприяє розвитку демократії, більше того спричиняє відповідні загрози ціннісній складовій демократії.
З другого боку, все більшою загрозою, як ми вже зазначали, постає авторитарно-тоталітарний деспотизм з його гібридно-терористичною сутністю, яка проявляється включенням в терористичну діяльність країн і навіть ситуативних державних союзів (рф плюс Іран), а не окремих рухів.
Геостратегічний фактор КНР стає одним із вирішальних у світовій політиці і це досить чітко артикулював на мюнхенській конференції голова комісії з закордонних справ ЦК КПК (особа, в китайській ієрархії вище глави МЗС Китаю) Ван Ї. Він анонсував так званий мирний план Китаю – пропозиції щодо політичного врегулювання «конфлікту в Україні», як характеризує війну китайська влада. Те, що в результаті «мирний план» вилився у 12 пунктів заяви під назвою «Позиція Китаю щодо політичного врегулювання кризи в Україні» аж ніяк не свідчить про зменшення бажання Пекіна підіграти кремлю та перевести російсько-українську війну в режим фіксації нинішнього стану агресії і започаткування безкінечних перемовин, в яких загубиться суть проблеми.
На думку експертів Центру ККБ, певним підсумком конференції можна вважати формування двох таборів – демократичного на чолі із США (і тут символом є приїзд президента США Джозефа Байдена до Києва) та антидемократичного на чолі з Китаєм (тут символом є візит Ван Ї після Мюнхена до Москви). Таким чином, ми фіксуємо цивілізаційний розлом світу, за яким розгортається боротьба за домінування в перспективі тієї чи іншої глобальної геостратегії світового поступу. А відтак –майбутнього планети.
Валерій Король, Григорій Любовець, Центр комунікаційно-контентної безпеки