Протягом багатьох років соціальні мережі перебували під контролем кількох величезних корпорацій – Facebook, Twitter, Instagram. Ці централізовані платформи, що перетворилися на справжніх гігантів, намагалися стати універсальними сервісами для кожного користувача. Вони об’єднали мільярди людей по всьому світу, формували глобальні дискусії та здійснили безпрецедентний вплив на культуру, політику і економіку.
Ця «гвардія» соціальних мереж процвітала за рахунок масштабу та централізації. Такі платформи, як Facebook та Twitter, працювали як величезні об’єднані мережі, контрольовані корпоративними штаб-квартирами у Кремнієвій долині. Їхні алгоритми диктували, що мають бачити користувачі, їхні команди модераторів контролювали контент, а їхні бізнес-моделі залежали від збору даних для підживлення цільової реклами. Ці великі цифрові площі прагнули універсальності, змішуючи новини, меми, сімейні оповіді та політичні тиради в одну хаотичну стрічку.
Але цифровий світ не стоїть на місці. Останні п’ять років принесли кардинальні зміни у сфері соціальних мереж. Злет нішевих платформ, таких як TikTok, Bluesky і Truth Social, засвідчив прагнення користувачів до альтернативи усталеним цифровим гігантам. Крім того, децентралізація та захист персональних даних стають не просто трендом, а нагальною потребою.
Такі платформи, як Mastodon, наприклад, побудовані на основі блокчейну, дають змогу створювати незалежні спільноти без централізованого управління. Застосунки для зашифрованих повідомлень, як-от Signal, пропонують захист комунікації, ставлячи конфіденційність у пріоритет. Останні події з витоком інформації з чату в месенджері Signal, де американські посадовці у сфері національної безпеки обговорювали удари по Ємену, можуть викликати сумнів щодо захищенності та безпеки, але ця історія пов’язана з суто людським фактором – випадковим внесенням до списку «утаємничених» опозиційного журналіста. Тож якщо у чатах діляться секретною інформацією, це, звісно, помилка виконавця, а не проблема застосунку.
Bluesky пропонує децентралізований підхід до соціальних мереж, де користувачі можуть мати більше контролю над своїми даними та інтеракціями. Truth Social, навпаки, виник як відповідь на цензуру в традиційних платформах, створюючи простір для альтернативних політичних дискусій.
Ці альтернативи спричинили фрагментацію цифрового простору, утворюючи мозаїку спеціалізованих спільнот замість монолітної екосистеми, що раніше домінувала. Новачки кардинально відрізняються від своїх попередників за дизайном, принципами управління та основною місією. Це означає, що ми стоїмо на порозі нової ери соціальних мереж із далекосяжними наслідками для суспільства.
Ще зовсім недавно платформи соціальних медіа слугували головною сценою для національних дебатів. Twitter, зокрема, був ареною, де зустрічались голоси з усього політичного спектру, сперечались, доповнювали одне одного, часом навіть змінювали хід громадських дискусій. Але 2025 рік малює зовсім іншу картину: замість суспільного форуму – лабіринт паралельних реальностей.
Президентські вибори США 2024 року стали лакмусовим папірцем нової епохи цифрового роз’єднання. TikTok – вотчина покоління Z – перетворився на динамічний театральний майданчик, де політика існує у формі іронії, сатири та блискавичних вірусних відео. Тут кожна помилка кандидата – потенційний хіт, а кожен мем – політична заява.
Та поки TikTok вирував жартами і лайками, зовсім інша аудиторія сприймала ті самі події у дзеркалі підозр і конспірацій. На Truth Social, платформі, де домінують прибічники MAGA, політичні відео стають доказами чергової «змови лівих ЗМІ», а іронія – ознакою деградації суспільства. Одне й те саме відео зриває оплески в одних і викликає гнів у інших.
І хоча всі мають доступ до інтернету, здається, що кожен живе в окремій інформаційній реальності. Платформи, замість з’єднувати, розводять погляди у протилежні боки. І ні ті, ні інші вже не бачать , а головне, – не чують одне одного.
А десь посеред цього спектра – Bluesky, децентралізована спроба переосмислити соціальні мережі. Тут прогресивна спільнота веде діалоги у форматі самокерованих гілок, вільних від алгоритмічних підказок. Розмови – неспішні, глибокі, подекуди елітарні, проте практично непомітні для широкої публіки.
І поки Bluesky тихо думає, TikTok і Truth Social продовжують жити у власних інформаційних бульбашках, де кожен вариться у своєму соку – без перехресного обміну, без спільного поля.
Так народжується нова форма ізоляції: не фізична, а когнітивна. Не мовчання, а шум, що не утворює єдиного хору. Соціальні мережі вже не є об’єднувальними майданчиками – вони перетворились на мікросвіти, де правда, немов у калейдоскопі, змінюється в залежності від того, як повернути погляд. У кожній бульбашці вона виглядає по-своєму, і кожен сприймає її по-різному.
Фрагментація інформаційного простору має серйозні наслідки. За результатами дослідження Pew Research 2024 року, 70% американців переконані, що соціальні медіа не лише відображають, а й посилюють політичні розбіжності. Це зростання – навіть порівняно з 68% у попередньому році – свідчить про стійку тенденцію. Найважливіше ж те, що йдеться про втрату спільного комунікативного простору.
Демократія тримається на загальних фактах. Вона потребує місць, де дискусії не просто можливі, а неминучі й необхідні, бо саме з них народжується компроміс. Але коли у січні 2025 року чергова стрілянина в американській школі викликала на TikTok хвилю гніву, а на Truth Social – зливу змовницьких теорій, країна не змогла об’єднатися навколо спільного болю. Не було загального наративу – не виникло й суспільного тиску на зміни.
Ми більше не сперечаємося разом – ми сперечаємося порізно. І в цьому «порізно» – ключ до тривожної тенденції. Адже демократія не помирає від гучних конфліктів. Вона слабне, коли люди перестають чути одне одного й коли відбувається роз’єднання спільноти на протилежні взаємовиключні табори.
Ця ситуація глибоко змінює не лише національні суспільно-політичні ландшафти, а й глобальний політичний дискурс. У цифровому світі, роздробленому на бульбашки, міжнародні події все частіше сприймаються не як спільні виклики, а як локалізовані наративи. Там, де один народ бачить трагедію й потребу в єдності, інший – звинувачення в маніпуляціях або взагалі мовчання. Єдиний інформаційний простір, у якому могли б народжуватися глобальні ініціативи й солідарність, розпався на фрагменти, що не стикуються між собою.
Триваюча з 2014 року агресія РФ проти України – яскравий приклад розрізненого сприйняття однієї й тієї самої реальності. У стрічках соціальних мереж вона постає як героїчна боротьба за свободу, агресивне вторгнення, геополітична гра великих держав або навіть як сфабрикована історія – залежно від того, в якій інформаційній екосистемі живе користувач. У Західній Європі превалює наратив солідарності з українським народом, у США увага частково зміщена на внутрішньополітичні розклади. Тим часом у Китаї чи Індії війна часто подається крізь призму «антизахідної» риторики, а в російських мережах домінує цілком альтернативна версія подій – із «визвольною операцією» та «захистом російськомовного населення».
У таких умовах міжнародна дипломатія дедалі більше нагадує розмову крізь зачинені двері. Політичні лідери воліють звертатися не до світової аудиторії, а до власного електорату, ретельно відібраного алгоритмами. Це не просто унеможливлює пошук спільної мови – це формує альтернативні світогляди, які часто вступають у конфлікт. У результаті світ стикається з множинністю правд, кожна з яких замкнена у своїй віртуальній кімнаті відлуння.
Таке середовище підриває авторитет міжнародних інституцій. ООН, НАТО, ЄС більше не сприймаються як носії універсальних рішень – вони дедалі частіше оцінюються крізь призму національних інтересів і цифрових наративів. Їхні заклики, навіть якщо вони єдино правильні з точки зору міжнародного права, тонуть у морі сумнівів, контрверсій та інформаційного шуму.
Глобальні ініціативи – від кліматичних домовленостей до боротьби з тероризмом – натрапляють на стіну нерозуміння, бо комунікація перестала бути спільною. У добу, коли обмін думками досяг небаченої швидкості, парадоксально бракує простору для спільного розуміння.
Фрагментація цифрового світу стає не просто технологічною проблемою, а викликом для глобальної цивілізації. Бо коли кожен живе у своїй реальності, дипломатія втрачає силу, міжнародні угоди – ефективність, а майбутнє – спільний вектор.
Саме тому сьогодні йдеться не тільки про політичні розбіжності. Проблема полягає в здатності людства розмовляти й розуміти одне одного, доходити спільного знаменника і йти на компроміси. Не в межах власного кола однодумців, а між спільнотами, культурами, націями. Це не питання технологій – це питання довіри і взаєморозуміння. І якщо ми не віднайдемо механізмів для відновлення глобального діалогу, то ризикуємо не просто залишитися по різні боки цифрового екрану. Ми можемо остаточно втратити шанс на спільне майбутнє.
Ліна Вежель, ГО «Центр ККБ»
Зображення, згенероване штучним інтелектом Grok