«Беззахідність»: прозрівання цивілізаційної ідентичності

За лаштунками Munich Security Conference

В умовах гібридно-месіанських агресій путінського режиму проти світового співтовариства (а не лише України) відбулася вже сьома Мюнхенська конференція з безпеки. На передовій лінії зіткнення з неоварварством Кремля нині, окрім нашої держави, перебувають Грузія, Молдова, Венесуела, а якщо говорити ще й про фізичну агресію – то Сирія, Лівія, і знову Україна…

Під гібридним впливом Московії перебувають щоденно десятки країн і сфер життєдіяльності. На цих аспектах в ході конференції наголошував президент Франції Еманюель Макрон та його німецький колега Франк- Вальтер Штайнмаєр. Однак їхні аргументаційні акценти потонули в комунікаційно-контентній домінанті ключової події цієї конференції – гібридному документі під назвою «Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”.

Символічно-статусний приклад появи тексту цього документу на офіційній сторінці Мюнхенської конференції перед початком роботи, його зникнення і дезавуювація в перший день та відновлення і виправдання доцільності на завершення заходу очевидно увійде в анали історії Munich Security Conference. А ще – в програму тренінгових курсів з питань контентних диверсій терористичного характеру із залученням інструментів демократичного світу в інтересах неоварварських режимів, що оперують гібридними практиками терору в глобальних масштабах. З ключовим сенсом – документ моментально капіталізувався до практично офіційного та став реальністю для світу.

Всі публічні інтриги довкола тексту протягом двох днів лише додали ваги путінській РФ, яка отримала в інформаційній стрічці (і масовій свідомості) «плашку» рішучого і послідовного поборника подолання внутрішнього конфлікту в Україні, «опікуна» колишньою колонією і захисника попраних «київською хунтою» прав населення.

З позиції міжнародного права (яке безнадійно застаріло, але не змінюється) було ще раз засвідчено, що в Україні саме конфлікт. Бо до уваги документи міжнародних інституцій на кшталт ООН щодо агресії РФ проти України тут свідомо не бралися. Це приклад того, яким чином відбувається нейтралізація на рівні міжнародної спільноти причини реальної мілітарно-терористичної агресії.

Під час роботи конференції відбулася заздалегідь спланована спецоперація ФСБ РФ із захоплення українських рибалок в Азовському морі, звинувачення їх в неналежному оформлені документів та вилові риби в заборонених зонах (що не відповідає дійсності, до того ж є документ про погодження вилову риби на 2020 рік). Цей факт лише підтверджує системність комунікаційно-контентних агресій Кремля на міжнародних публічних майданчиках, які путінці продукують в надлишковому масштабі для одночасного переведення уваги на другорядні інцидентах і просування необхідних акцентів основної події.

Путінству потрібен розголос своєї брутальної сили і на це націлена їхня пропагандистська державна машина. Кремль традиційно насміхається над міжнародним правом (в цьому випадку – морським). Так було у випадку із терористичним викраденням українських військових моряків в листопаді 2018 року в Керченській протоці, так відбулося й в день проведення міжнародного форуму безпеки. Тому насправді замість посилення системи міжнародної безпеки політичний режим РФ перетворив її в арену силових репрезентацій варварських режимів Кремля.

Доречно згадати, що на цій конференції відбулися перемовини голови МЗС путінської РФ С. Лаврова із держсекретарем США М. Помпео, які американською стороною не афішувалися. Зустріч представника поборника демократії на міжнародній арені (США) і апологета неоварварства, яке нищить світову демократію (РФ) в цьому випадку є абсолютною перемогою Кремля і програшем вікових цивілізаційних цінностей.

Послідовно руйнуючи демократичні основи, відмовившись від пріоритету міжнародного права політичний режим нинішньої РФ через виступ С. Лаврова на конференції заявляє про необхідність зупинити «варваризацію” міжнародних відносин». І ніхто з присутніх (понад 40 державних діячів вищого рівня) публічно не виступив проти такого лицемірства

При цьому Лавров застерігає міжнародну спільноту від прив’язки ЄС до подій в Україні. Пан Трюдо, який піклується про ефективність світопорядку і пан Макрон, апелюючий до безпекових потуг Європи, мали б пам’ятати, що їхні чисті демократичні наміри ніколи не відбудуться до тих пір, допоки світова спільнота не поставить крапку в глобальній експансії путінством світу цивілізаційних країн, що живуть за законами міжнародного права.

Ця залежність витікає із суті розмов, суперечок і заяв щодо кремлівських 12 пунктів про Україну. А загалом ці пункти – тріумф дипломатичного фарисейства та псевдоекспертної потуги, який посилює домінування колективного путінізму у світі. В цьому випадку – засобами таких поважних інституцій як Мюнхенська безпекова конференція.

Дивним чином всі опоненти говорять про 12 пунктів спротиву війні. Фіксуючи прри цьому факт неможливості її закінчити. Комунікаційно-контентні маркери цієї події у світі вже стали мемами домінування путінства як хештегова історія цього документу. Він тепер точно пов’язаний із Україною і її війною, миром від РФ, мирною ініціативою Путіна тощо.

Та проблема саме в тому, що джерело агресії, яке посягає на Україну, Європу і світ знаходиться в мізках тих, хто від імені РФ та різних інституцій Європи і світу писав ці пункти і тих, хто їх розміщував, а потім опонував у суперечках. Найбільша втрата комунікаційного характеру в тому, що слова президента В. Зеленського про те, що війна не в Україні, а в Європі і що термін її вже більший за час Другої світової війни не став явищем, подією, фактом-вироком конкретно путінському режиму, бо пролунав тихо, зажурено, без інтриги, драйву тощо. А головне – знову ж підтвердив путінську тезу про війну-конфлікт в Україні. Поважний експертний бомонд дипломатичних коридорів на чолі із паном Ішінгером, який освятив своїми підписами документ, так і не зрозумів, що став боєприпасом в гібридно-месіанському наступі путінської РФ на безпековий Мюнхен, а значить на безпеку сучасної Європи і світу.

Що робити в цьому випадку? Передусім не грати в сучасних динаміках застарілими чи парасольковими термінами і категоріями з путінського арсеналу дезорієнтації. Бо ця гра відбувається на стороні путінства як джерела справжнього фізичного і дипломатичного варварства, а такі гравці мимоволі попадають в соціолінгвістичні капкани московитів, які вони розставляють всім та усюди.

Не можна владним інституціям цивілізації (діючим політикам, що представляють цивілізовані нації та держави) мати навіть ситуативно за партнера мафіозну кліку з терористичними повадками, яка узурпувала владу у великій країні.

Слід збагнути одну досить складну суть: у путінській РФ немає громадянського сектору, експертного середовища, а тим паче вільної громадськості на міжнародній арені. Всі заявлені, представлені (досить часто фахові) персони знаходяться на завданні путінської владної корпорації.

Українському політикуму слід змінити стиль поведінки на міжнародних майданчиках, де відбувається системна дискредитація інститутів і представників державності України.

Нам (державі і суспільству) необхідно навчитися діяти в швидких режимах, що мають випереджати агресора та його попутчиків.

Самій владі не слід заперечувати саму себе, іншими словами участь у таких масштабних заходах як Мюнхенська конференція має передувати публічно оголошена стратегія, бачення, візія існуючих процесів і перспектив їх розвитку. До того ж роль першої скрипки у просуванні наративів влади має відігравати продумана і спланована публічна кампанія на міжнародному рівні, яка б підготувала ґрунт для меседжів державних осіб.

Бо коли на конференції пан Зеленський доводить, що не буде комунікацій із невизнаними, а точніше терористичними адміністраціями, а в розмові про спільні патрулі говориться про представників ОРДЛО, згодом уточнених іншими посадовими особами до «територіальної поліції», то саме такі комунікаційно-контентні провали домінують в суспільній увазі. Все інше, ініціативне та правильне, нейтралізується саме через таку комунікаційну незграбність.

Варто поєднати заяву С.Лаврова про убезпечення від варварства і Ф.-В. Штайнмаєра про силу як довершений політичний аргумент, на який слід зважати – їх доречно розглядати як здачу позицій цивілізаційними лідерами позицій миру і демократії. А це – нові виклики для сучасних екуменічних перспектив світу і передусім України.

Нам необхідно наполегливо доводити, що ефемерність конфлікту в Україні, як намагаються представити агресію Кремля путінські пропагандисти, є зараз найбільшою загрозою для світової демократії. Завдання надзвичайно складне для нинішньої влади, виходячи із заявлених векторів, непопулярне у суспільстві, невдячне з позиції електоральних настроїв і перспектив, але вкрай необхідне для збереження української держави, державності і цивілізаційної перспективи.

Григорій Любовець, Валерій Король (ГО “Центр ККБ”)

((При актуалізації опису комунікаційно-контентних орієнтирів наведеного резонансу використувалася наступна джерельна база:

https://www.unn.com.ua/uk/news/1852464-makron–rosiya–prodovzhit–vtruchannya–u–vibori–v–krayinakh–yes