Чи доцільна геополітична логіка в часи геостратегічних реалій?

За великим рахунком геополітичні інтереси визначали сьогодення і перспективу буття та розвитку протягом усього періоду існування людства. Ближні територіальні претензії, помножені на ресурсно-матеріальний і людський капітал, який міг сприяти збагаченню в прямому і переносному сенсі, ставали рушіями кардинальних змін як на міжнародній мапі, так і всередині країн.

Геополітика формувала держави, призводила до війн, зокрема тих, які потім назвали світовими, визначала післявоєнну конфігурацію країн і континентів, врегульовувала суперечки і створювала співдружності… Зрештою з плином часу й усвідомленням виходу з глухого кута постійних війн вона набула якості геофілософії.

Певною мірою результатом геофілософії можна вважати утворення Європейського Союзу, в якому геополітика трансформувалася в розуміння нових можливостей для сучасних націй та громад. На європейському континенті створено міжнародний стандарт консенсусу в міжнародних інституціях безпеково-оборонного характеру та настав історично-геополітичний час дипломатичного принципу, який умовно можна охарактеризувати як «рівновага Неша», коли кожен гравець розуміє, що досягнути успіху можна лише за умови врахування інтересів партнерів. Кожна країна стала величиною, що має не лише право, а й міжнародне зобов’язання і можливість утримувати свою суб’єктність. При цьому не потрібно бути власником зброї масового знищення або технологій ядерного синтезу.

Імперії і міждержавні союзи минулого збиралися панувати вічно. Тож і політику вони творили, виходячи із цих намірів. Так було доти, допоки в питаннях геовимірів масово не втрутилися громадяни. Це призвело до знищення монополії статично-статусної геополітики.

Суб’єктність міжнародного масштабу змістилася із владних монополій окремих функціональних інституцій в площину горизонту життя. Характер міжнародних взаємин перестав бути ієрархічно-корпоративним та набув геопозиційно-проектних можливостей горизонтальних взаємин різних суб’єктів – від множинного підприємництва до управлінських ланок центральної виконавчої влади і місцевого самоврядування тощо. Світ відкрився перед пересічною людиною, яка набула цивілізаційного виміру громадянина планети Земля.

Тому дивно, що традиційна геополітика досі лежить в основі світосприйняття (знання, мислення, логіка, поступки, дії) нинішніх політиків, державних діячів і навіть тих, хто відносить себе до мислителів сучасності. Чому так? Очевидно, це має свої вигоди. Ясність викладення, послідовність логіки, зручність аргументації, комфорт сприйняття – все це робить геополітику онтологічним концептом сучасного буття, де місце, роль і вага держави, суспільства, нації викладені з позиції єдиного суб’єкта світової ієрархії можливостей.

Та покладатися на традиційний базовий концепт геополітики в сучасних умовах наддинаміки, коли за долю секунди інформаційно і економічно поєднуються всі континенти і держави, є методологічним колапсом. А це означає, що, не вдавшись до змін, ми ризикуємо не лише зупинитися у розвитку, а й досить швидко зруйнуватися (самознищитися).

Така уявна з наукової позиції небезпека нещодавно набула цілком реальних рис – йдеться про коронавірусну пандемію. Системна криза паралізувала світ: економіку, політику, суспільні відносини, міждержавні взаємини тощо. А ще вона доволі яскраво продемонструвала очевидність, яку відмовлялися визнавати сильні світу цього: в нинішній ситуації немає окремих криз – натомість є постійна кризовість нинішніх цивілізаційних процесів. І з усвідомленням цього факту нам доведеться надалі жити та відповідати в онлайн-режимі на постійні виклики нинішнього часу.

Ключовим чинником сучасного світового руху дедалі очевидніше стає не місце і розмір, а швидкість та інфраструктурні можливості нинішнього модерного суспільства. Зокрема, особливої ваги набувають глобальні комунікації та контентне потокове виробництво, які зі сфери традиційно-функціональних зобов’язань перейшли у творчо-креативні, культурно-індустріальні та середовищні екологічно-гігієнічні стани, рівні, можливості тощо.

Парадигма геополітики часів історичних імперій і великих державних союзів доби конвенційного збройного протистояння, побудована на праві сильного, нині вже не має минулої привабливості. Більше того, вона обтяжує синхронний рух тих країн, які бажають бути партнерами демократії. На зміну їй приходить постійно діючий двовекторний синтез глобальності сучасної епохи і перспективного паритету геопозиційної точки на світовій мапі. Ця точка в будь-якій частині світу вже давно не вимірюється воєнно-оборонним значенням, бо давно отримала потенціал людських, технологічних, комунікативних, транзитних, культурно-мистецьких можливостей мирної розбудови світу.

Онтологія геополітики формувалася як стандарт непримиренної монополії статусу за статичності міжнародного права та історичних мап.

Давайте глянемо довкола, чи є нині абсолютна монополія? Існують її залишки, які щодня руйнуються глобалізованими можливостями фізичної, кібер-діджитальної та криптокультурної взаємодії учасників геостратегічних версійних взаємин. Іншими словами, кожен з нас нині бере участь (має таку опцію) у процесах наповнення власного життя та функціонування держави певними смислами, що можуть мати масштабний вплив і таку ж ефективність. Це і є динамічний світ, який отримав назву четвертої промислової революції. Це і є геостратегічні реалії сучасності.

Ще кілька слів про методологічні підходи. Як не прикро, та ми з вами змушені існувати і виборсуватися із історично нав’язаних методологій історичних статусів та ієрархій колишньої імперської залежності, яка і в нинішніх умовах не бажає нас відпускати. Сьомий рік гібридно-месіанських агресій Кремля проти України – від збройних до комунікаційно-контентних – є яскравим підтвердженням цього. У ці дні (святкування Великодня) ми бачимо, як діє імператив вкраденого колись Москвою християнства, яке на теренах нинішньої РФ виродилося в реакційне кадебістсько-феесбешне православ’я. Закривши православні парафії в Росії через пандемію коронавірусу, РПЦ дала наказ проводити служби в церквах УПЦ МП в Україні. Наслідки цієї комунікаційно-ментальної диверсії можуть позначитися через захворювання і смерті тих, хто повівся на заклик апологетів РПЦ, ще тривалий час.

Навіть цього прикладу достатньо для того, щоб невідкладно і рішуче переформатувати, здавалося, усталені форми і механізми взаємин і статусів. Наприклад, Україні варто взяти на себе роль організатора руху за переформатування діяльності ООН, яка дедалі більше нагадує свого попередника – Лігу Націй. Для цього є і формальний привід – наша країна була серед засновників цієї організації в середині минулого століття.

Для того, щоб нинішня ситуація не стала глухим кутом для міжнародної спільноти і України зокрема, необхідна потужна геостратегічна мультидія, одночасна в партнерстві сотень гравців. Так, це незвично і навіть лячно для багатьох міжнародних суб’єктів, які звикли бути в тіні сильних цього світу. Однак реальність підказує, що на кону існування цивілізації.

І тут геополітична логіка історичних ієрархій, якщо нею керуватимуться лідери демократії, шукаючи вихід із пандемічного лабіринту, може відіграти фатальну роль у самознищенні людства. Вихід все ж видніється за контурами горизонтних динамік геостратегічних реалій. Щоб його побачити, слід змінити ракурс миттєвої політичної доцільності, персональної зручності і сьогоденного комфорту на ціннісний вимір реальності і особисту відповідальність за завтрашнє життя.

Григорій Любовець, Валерій Король (ГО «Центр ККБ»)