Новий календарний рік 2020 почався в Українській державі із дзвона пам’яті на території Міністерства оборони України.
Майже щоденно в Збройних Силах України вшановується пам’ять загиблих українських громадян, які віддали своє життя в протистоянні мультиформатним агресіям політичного режиму сучасної РФ, який під керівництвом діючого президента В.Путіна вже шостий рік вбиває українців та нищить їхні долі, виснажує державу і суспільство.
Проблема пам’яті героїв, їхніх сімей, малої батьківщини постає зараз у все більших масштабах, оскільки путінці збільшують публічний тиск на Україну як всередині нашої країни, так і на міжнародній арені. Для цього застосовуються креативно-витончені підходи в дипломатії, особистих перемовинах, під час різних зустрічей, заходів, засідань на найвищому рівні тощо, а також різновиди комунікаційно-контентних агресій у стилі soft power – так званої м’якої сили.
Для захисту суспільства, громадянина і держави конче потрібно розширювати можливості і потужності комунікаційно-контентної безпеки. В цьому конкретному випадку необхідно розвивати якісні формати донесення до свідомості кожного українця, передусім молоді, сенс і зміст подвигу наших захисників, тріумф духу громадян-героїв, ментально-історичну тяглість подвигу. Сама ідея дзвону пам’яті потребує розширення формату.
В дипломатичних представництвах України слід започаткувати дзвони пам’яті як ритуал дипломатичної служби: у визначений час мають згадуватися імена загиблих. Це стане ще одним доказом злочинів, які вчиняють путінці.
Дзвони пам’яті мають стати форматом цивілізаційного спротиву перетворення жертв в повсякденну статистику, в історію, в забуття винних в цих жертвах. Жертви мають чути нашу пам’ять, кати теж мають чути голос справедливості і кари, яка їх достане.
Бажано розробити ритуал згадування, де окрім дати загибелі, прізвища, вказувалося б місце загибелі, підрозділ, в якому служив герой, місце народження (малої батьківщини) тощо. Дзвони пам’яті – як елемент системи захисту безпеки миру і цивілізаційної перспективи людства – мають звучати у визначений час у школах (обов’язково тих, де навчалися полеглі герої), закладах вищої освіти, під час державних урочистостей тощо.
З позицій вимог комунікаційно-контентної безпеки, які мають стати сталими технологічними стандартами та експертизами для ефективної публічної присутності держави в парадигмі національної безпеки, слід змінити якість інформації та масштаби актуалізації донесення до відома суспільства і міжнародної громади щодо поранень українських вояків.
Нерідко поранення буває з важкими наслідками і людина потребуватиме згодом постійного медичного, соціального, психологічного тощо супроводження. Тому необхідно в такому випадку вказувати підрозділ, вік і посаду військовослужбовця, щоб привернути увагу до ступені вини агресора за вчинений злочин перед людством – поранення громадянина України.
В підсумковому за тиждень звіті обов’язково описувати характер отриманих захисниками поранень, тяжкість ушкоджень, орієнтовну перспективу лікування тощо. Це буде ще одним публічним зверненням до міжнародної спільноти реагувати на дії агресора – путінської РФ, не забувати про загрозу з боку Кремля.
Агресії через топоніми
Досить часто агресор використовує топоніми, зокрема такі їх різновиди як хороніми (назви територій – областей, районів тощо), ойконіми (назви населених місць) та астіоніми (назви міст). Враховуючи історичну тяглість територій, що тривалий час перебували під державною окупацією царської Росії, а згодом СРСР, це призводить до метально-психологічного програмування частини населення певної території та сприяє проведенню інформаційних (комунікційно-контентних) операцій проти українського суспільства.
Зокрема, в контентно-динамічних потокових масивах уніфікація географічних назв та формування звучних назв-міфів як, наприклад, топоніму «Донбас» працює проти державності України. Така уніфікація за допомогою комунікаційно-контентних засобів впливу, які використовує ворог, призводить до нав’язування тези про окремішність цієї території (Донбас) і відповідно існування окремішнього народу. Соціолінгвістичний маркер «Донбас», «народ Донбасу» тощо – все це інструментарій комунікаційно-контентного враження агресором українського суспільства, його системи нападу, впливу, домінування.
На використання топонімів в інформаційному простистоянні має звертати увагу насамперед держава через відповідні інституції. В цьому випадку йдеться про РНБО, Національний інститут стратегічних досліджень, Міністерство культури, молоді та спорту тощо. Щоб формувати активну систему комунікаційно-контентного спротиву агресору, необхідно вчасно бачити негативи, що виникають в національному інформаційному просторі – виклики, ризики та загрози. Тоді на підставі розуміння процесів, що відбуваються в НІП, вибудовувати випереджальну стратегію дій.
Григорій Любовець, Валерій Король (ГО “Центр ККБ”)
(При актуалізації опису комунікаційно-контентних орієнтирів наведеного резонансу використувалася наступна джерельна база:
https://www.rbc.ua/ukr/news/donbasse-odin-ukrainskiy-voennosluzhashchiy-1577895134.html)
Be the first to comment on "До проблеми увіковічнення пам’яті загиблих героїв"