Путінізм: варварська новація чи традиційний фашизм?

                       

Термінологія московії є сама по собі злом, оскільки застосовує викривлені на догоду імперському режиму трактування. Це стосується, зокрема, і терміна «росія». Цю назву території московії слід віднести до ментально-історичної зброї, яка має потужне застосування вже протягом кількох віків. Нам слід виправляти ситуацію, для чого належить розгорнути потужну діяльність щодо донесення до світової громади справжньої історії України та росії. Наразі фіксуємо відсутність українського генерованого дискурсу, який би обговорювали та уточнювали в середовищах експертів та світових ЗМІ.

Вісім років війни та різнофакторних агресій путінської рф проти України призвели до того, що в українському слововжитку всі російські власні назви втратили свою цивілізаційну суб’єктність. Тепер прізвища путін, сурков, лавров – це не про особистості, а номінативи рф, росія, російський тощо – не про суб’єктність держави.

Процеси, що відбувалися на московії протягом тривалого історичного часу і стверджували єдиний наратив – імперськість, досягли апогею саме у ХХІ столітті, за «самодержця» путіна. Тепер росія вже не приховує зневаги до міжнародного права – вона його просто відмінила для себе, послуговується лише власними законами. Не потрібно зараз писати чергову «Війну і мир», щоб «сформулювати головний імперський політичний міф», який «створив настільки привабливий образ Росії як країни, де відсутні серйозні правопорушення, і з такою кількістю видатних громадян, які діяли в «реальній» історії, що, по суті, не можна було навіть думати про якусь його серйозну критику» – для цього існує агенція «Россия сегодня» з підрозділом Sputnik, представленим філіями у понад 30 країнах. Не варто залучати сонм істориків для написання «правильних» книжок – достатньо ознайомитися з «історичними» промовами путіна. Така от Geschichtspolitik у виконанні кремля.

Тепер неомосковія не приховує свого істинного обличчя – варварського, якого не зміг змінити плин часу та цивілізаційне вдосконалення світової громади. Міжнародна громада зрештою зняла рожеві окуляри, через які весь цей час спостерігала за росією, і з подивом виявила, що нинішня рф не є ні федерацією, ні державою, ні суспільством. Це насправді лише місце новаційної терористичності, практик гібридно-месіанських агресій та тотального цинізму, спрямованого на мирний світ демократії.

Та передусім ці терористичні потуги направляються кремлем проти росіян, під узагальненою назвою яких приховуються від світу близько 160 етносів. Путінці не визнають прав і свобод корінних народів умовної федерації. Вони несамовито придушують все суспільно-людяне (живе), що є на цій території чи має там історичні корені.

Зараз представники корінних народів рф об’єднуються задля спільного відстоювання своєї суб’єктно-націєтвірної перспективи. Вони створили платформу для боротьби за свободу та суверенітет, про що повідомив громадський рух “Вільний Ідель-Урал”.

Паростки свободи, що пробиваються крізь бетонний моноліт московитської імперськості, кремль уже не в змозі знищити. Однак процес відновлення ідентичності народів рф , з одного боку, потребує часу, а з другого – він має шанс на реалізацію лише після перемоги України над путінізмом і демонтажу нинішнього політичного устрою під пильним наглядом міжнародних інституцій.

Однак зараз розглядати путінську рф та її системні елементи з висоти стандартів демократії чи застарілого міжнародного права після її нападу на Україну абсолютно недоцільно.

За вісім років і особливо останніх 87-ми діб остаточно помер міф про росію як правову державу, країну – світового лідера з великим потенціалом. Під ударами українських Збройних сил на друзки розлетівся і міф про «другу» армію світу. Ми побачили перед собою відроджений в надрах московитської імперії нацизм, що загрожує мирному світові.

Дослідник націоналізму, тоталітаризму та голокосту, професор Єльського університету Тімоті Снайдер визначає нинішній політичний режим кремля як фашистський. Він вважає, що «сьогоднішня росія відповідає більшості критеріїв, які використовують для визначення фашизму. Це, зокрема, культ єдиного лідера (путіна); культ мертвих (загиблих під час Другої світової війни); міф про колишній золотий вік імперської величі, який буде відновлено війною проти України».

Снайдер проводить паралелі між путінською росією та гітлерівською Німеччиною. Також він доходить висновку, що в разі перемоги кремля світ «очікує десятиліття темряви». Поза сумнівом, що витоки нинішнього стану росії ховаються у фашизмі минулого століття. Однак за межами дискусії наразі залишається лінія «лєнін-сталін-путін», за якою постає комуністичний тоталітаризм, «приправлений» фашизацією. Та лінія, що дістала назву «рашизм», однак не має ще ґрунтовного наукового дослідження.

І якщо одна частина тоталітаризму – нацистська – була свого часу покарана і відтоді перебуває в зоні міжнародного табу, то друга – комуністична – весь цей час продовжувала накопичувати свій від’ємний потенціал та готувалася до реваншу. І ця сатисфакція зрештою стала можлива, коли за мовчазної згоди міжнародної громади кремлівський режим зрівняв з землею Грозний і розтерзав Чечню, напав на Грузію, нищив Сирію. «Вінцем» безкарності мав стати напад на Україну. Та тут московія нарешті отримала відкоша. Жорстокі, варварські за суттю дії путінських загарбників на теренах України привели світову громаду до тями. Колесо історії з рипінням почало розвертатися в протилежний від московії бік.

Однак наразі путінізм – як явище і ідеологія – ще не отримав свого вироку. Багато які представники світового істеблішменту не втрачають надію зберегти путіну «обличчя». Хоча це означатиме суттєву (якщо не нищівну) поразку сталої демократії.

Путінізм є самостійним явищем сучасних реалій. Його особливістю є те, що він не має суто етнічного складника, отже виходить за межі кордонів однієї держави. Колективний путінізм – це геостратегічне явище з невизначеним наразі потенціалом негативу. І це – реальна загроза для світової демократії, з якою більшість народів пов’язує свою перспективу. Як ми зазначали вище, це потребує подальших досліджень з метою його викорінення з усіх сфер цивілізаційного життя.

В цій методологічній борні цивілізації та антицивілізації всі, хто сприймає путінську росію як цивілізаційну державу, а путіна – її президентом, суттєво помиляються в питаннях перспективних можливостей цієї субстанції.

Радник президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван вважає, що час грає проти нинішньої росії. Він оперує традиційною логікою, яка, на жаль, не пояснює сутність історичного формування і нинішньої трансформації в абсолютне зло московитської імперськості.

Нинішній путінізм, агресія і злочини якого змусили здригнутися весь світ, є реальною загрозою насамперед для цивілізаційного світу. Це альфа і омега розуміння сутності цього режиму і всіх наступних його дій. Тому час буде на боці кремля, особливо якщо надалі продовжуватимуться намагання «врахувати інтереси росії» в нинішній війні. Путінізм у дії – це не лише фізичні агресії, зокрема проти України. Це насамперед генерування технологічно-креативних спроможностей для досягнення  дипломатично-геостратегічного домінування.

Проявляється це передусім у спрямуванні на світ безперервного індустрійного комунікаційно-контентного дезінформаційно-фейкового потоку, який і визначає стилістику присутності рф у міжнародному порядку денному.

У часи, коли вирішується доля світових гуманітарно-ойкуменічних цінностей, не можна розмінюватися на ситуаційні інтереси, які тонуть у варварстві гібридного месіонізму.

Валерій Король, Григорій Любовець, ГО «Центр комунікаційно-контентної безпеки»

Фото: Євген Малолєтка (Пологовий будинок у Маріуполі. Батько біля сина, який загинув 2 березня).