Сучасність та її виклики в умовах перманентних комунікаційно-контентних агресій

Сучасний світ визначається включеною ситуативною комунікаційністю[1] та темпоритмічною потоковою контентністю[2]. Ці глокальні методологічно-технологічні характеристики разом з алгоритмічно-цифровим застосуванням технологій генеративно-мультиплікаційного нав’язування реальностей стають все більш потужними (а взагалі – ключовими) у соціалізованих вимірах горизонтальних суспільств.

На цьому глокальному фоні (технологічно-креативна інтеграція локального в глобальне і навпаки) ми спостерігаємо, як авторитарні та диктаторські режими використовують потенціали комунікаційно-контентних агресій не просто як засоби постійного публічного впливу, а перетворють їх на квінтесенцію свого сучасного існування через домінування та нав’язування власного порядку денного.

У зв’язку з цим надзвичайною проблемою постає те, що країни демократії (їхні управлінські та експертні кола) все ще не усвідомлюють повною мірою тотальну геноцидність путінських агресій, спрямованих на глобальний комунікаційно-контентний простір існування (як сукупно, так і в окремих випадках). Це питання не можна за традицією епохи статичних медіа вимірювати (й оцінювати) лише станом чи кількістю дезінформаційних атак та / або традиційним експертним аналізом. Це середовищно-просторовий вимір парадигми комунікаційно-контентної безпеки, яка вимагає функціонально-ресурсної уваги та пріоритетів. В іншому випадку, руйнація світу демократії зсередини лише пришвидшиться і може стати неспинною.

Саме цьому аспекту протидії путінському режиму європейські країни, зокрема члени НАТО, приділяють останнім часом пильну увагу.

Минулорічна стратегія національної безпеки Німеччини (Nationale Sicherheitsstrategie: Integrierte Sicherheit für Deutschland) визначає путінську РФ головною загрозою для безпеки країни. Це досить серйозний висновок для країни, яка раніше робила все можливе для залагодження стосунків з Кремлем і політикум якої разом із населенням десятками років переживав почуття провини перед росіянами (не перед іншими народами колишнього СРСР, передусім українцями й білорусами) за злочини, вчинені гітлерівським режимом під час Другої світової війни.

Одним із напрямів нового розуміння загроз для Німеччини стало урядове рішення щодо створення спецвідділу для протидії російській дезінформації. Це спільна ініціатива міністерств внутрішніх справ, закордонних справ та юстиції. Моніторингом та аналізом на перших порах займатимуться десять спеціальних аналітиків, хоча їх кількість може згодом зрости. Основні зусилля цього підрозділу спрямовуються на виявлення та розвінчання дезінформаційних операцій у соціальних мережах, зокрема тих, які можуть спонсоруватись Кремлем. Одним із прикладів таких операцій є так звана кампанія Doppelgaenger, яка, за даними уряду Німеччини, створила понад мільйон публікацій на X із десятків тисяч фейкових облікових записів протягом кількох тижнів.

Ще одна мета нової цільової групи з дезінформації – попередити та знешкодити дезінформаційні кампанії до того, як вони почнуть діяти, ця тактика відома як «попереднє розкриття». Німецький уряд також хоче зробити операторів платформ соціальних медіа, таких як X і Facebook, більш підзвітними та посилити тиск – за необхідності також із санкціями – щоб фейкові облікові записи та кампанії з дезінформації видалялися швидше.

США разом з Польщею створюють комунікаційну групу, щоб допомогти Україні протистояти російській дезінформації. Завдання Української комунікаційної групи – «підтримати Україну в боротьбі з російською агресією в інформаційному просторі», зосібна виявлення та розвінчання російських кампаній дезінформації, спрямованих на послаблення підтримки України в усьому світі.

До групи входять представники 12 країн, зокрема Канади, Франції, Німеччини, Фінляндії, Італії тощо, а також України. Для роботи групи Міністерство закордонних справ Польщі надало відповідне приміщення.

Наведені приклади протидії путінському режиму в інформаційному просторі є лише початком масштабування глобального виклику з боку РФ. Ці публічні прояви вже є індикаторами якісних процесів в царині публічності, які потребують колективної дії безпекових структур, а не лише точкових рефлексій структур національних.

Сучасність, що вимірюється новими глобальними реаліями, вимагає більш глибокого розуміння національного та глобального комунікаційно-контентного простору та стратегічного підходу для захисту демократичних цінностей і суспільств від геноцидних комунікаційно-контентних кампаній безперервної дії.

Однак суттєвою проблемою, на наш погляд, залишається спрощене (поверхневе) розуміння керівництвом Альянсу загроз в інформаційному просторі, які породжує Кремль. Свідченням цього є нещодавній (червень 2024) виступ генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга в Центрі Вілсона у Вашингтоні. Там він заявив, що кремлівська пропаганда, яка поширює брехливі наративи про причини війни в Україні, а також намагається перекласти всю провину на Північноатлантичний альянс, виявилася безсилою у країнах НАТО. «Путіну не вдалося переконати людей у країнах НАТО, що відповідальність за цю війну лежить на Альянсі. Якщо подивитися на опитування громадської думки та на парламенти, які обираються в країнах Альянсу, то переважна більшість підтримує Україну», – зауважив Столтенберг.

Політика керівництва НАТО щодо можливостей та здобутків путінців у царині комунікаційно-контентних агресій, які мають власну арену утримання публічної реальності путінізму в кожній країні світу, зокрема в країнах НАТО, виглядає дивною. Зводити всі ці напрями та виміри дій Кремля в публічному середовищі, які досить потужно впливають на громадянські суспільства передусім країн – членів НАТО, до «пропаганди» є намаганням тактичними маневрами закрити величезний провал у стратегічному баченні перспектив розвитку передусім європейської демократії в найближчій (10-20 років) перспективі. Слід визнати, що Realpolitik, принцип, який домінував у зовнішньополітичній діяльності багатьох країн, передусім США, з позиції перспективи є провальним. Більше того, саме він веде до програшу демократії / сил цивілізації позацивілізаційним силам, що сповідують терор і геноцид.

Найяскравіший приклад того, як задоволення поточних інтересів (миттєві вигоди) з часом обертаються глобальними проблемами є російсько-українська війна. Розпочалася вона 2014 року, і тоді світ, передусім його демократична частина, мав всі шанси примусити очільника Кремля В. Путіна до відмови від експансіоністських намірів й унеможливити таким чином широкомасштабну війну 2022 року.

Лише 2022 року міжнародний політикум, передусім європейський, усвідомив, що існує фундаментальний розрив не лише «між російським неоімперським і західним постколоніальним світоглядом, а й між міжнародним “модусом операнді” Москви та західною повоєнною стратегічною культурою». Відповідно, «Кремль шукає вразливі місця, які можна використовувати, і воліє у своїх атаках якомога довше не перетинати поріг, який спонукає до дій у відповідь. А Захід намагався врегулювати кризи, викликані діями Росії, окремо і віддавати пріоритет найгарячішим точкам».

Таким чином Кремль роками перегравав міжнародний істеблішмент і добивався поставлених цілей, примушуючи Захід весь час відповідати на штучно створені виклики (стратегія створення хаосу) і «гасити» ініційовані діями РФ полум’я міжнародних конфліктів. За такою «реальною політикою» путінського режиму світ вчасно не побачив формування монстра міжнародного тероризму, варварства та геноциду. Тепер це проблема, яка може призвести до загибелі світової демократії. Але традиційна схильність політиків до вирішення поточних проблем без стратегічного бачення перспективи знову змушує світових лідерів розводити руками, бідкатися і відтягувати вирішення на невизначений термін. Такий шлях веде до посилення позацивілізаційних сил і (як одна з негативних перспектив) їхнього домінування / фізичної перемоги у майбутньому.

Повернення світу до принципів мирного співіснування, закладених у статуті ООН та низці міжнародних документів, можливе лише за однієї умови – ліквідації генеративного джрела геноцидності у світі, тобто нинішнього політичного режиму Кремля та притягнення до відповідальності керівництва РФ. Все упирається в одну больову точку світової демократії – цивілізаційно-світоглядної неготовності до кардинального вирішення цієї проблеми.

Григорій Любовець, Валерій Король, ГО «Центр ККБ»

[1] Ситуативна комунікаційність є окремою категорією-індикатором, що пояснює стан сучасної публічності в парадигмі комунікаційно-контентної безпеки

[2] Потоковою контентністю є глокальним викликом, який має на меті витіснення домінування набутих людством знань через сенсорно-асоціативне сприйнятя геопозиційної просторовості