Маркери глобальних ризиків, безпекова парасолька, кейс Штайнмаєра

Україна в умовах глобальної гібридної агресії путінської РФ: огляд публічних резонансів за добу

50 доба епохи демонстративного неоварварства. Геноцидна стилістика дій путінців-неоварварів направлена на знищення України.

Сьогодні путінці тероризують беззаконням світ, що сповідує міжнародне право демократії. Це глобальний виклик міжнародній спільноті. Цивілізований світ в межах ООН і ЄС реагує у відповідь мирними дипломатичними засобами.

Тим часом в Україні не просто війна, до чого світ уже звик. Нападом на Україну 24 лютого 2022 року розпочалась трансформація світу в сторону неоварварства. З кожним наступним вбитим українцем така перспектива стає все ближчою до глобальної реальності.

Геноцидні дії в Україні – це маркери глобальних ризиків, які вказують на технології потенційного тотального знищення людей на планеті. Одним із таких маркерів є постійний страх, який окупантами нав’язується як атмосфера середовищного життя.

Зараз дії агресора спрямовуються на створення штучного голоду в Україні й інших країнахі, що теж є елементом плану геостратегічного підкорення світу. Тому дещо дивною виглядає позиція генсека ООН, який у доповіді «Глобальний вплив війни в Україні на продовольчу, енергетичну та фінансову системи» лише констатував наявні проблеми. Їх він охарактеризував як «тривимірну кризу» – продовольчу, енергетичну та фінансову. На жаль, крім констатації наявної ситуації і закликів припинити війну – «змусити замовкнути зброю та прискорити переговори про мир прямо зараз» – генсек ООН не надав кардинальних пропозицій щодо оновлення світової системи безпеки та економічного оновлення.

Структури ООН більш-менш ефективно діють в умовах мирного розвитку, в критичній ситуації вони не мають алгоритмів ефективної дії. А робота сучасних управлінських структур мала би відбуватися в межах доби, що відповідає темпам терористичної діяльності глобального гібридного агресора.

Сьогодні Швеція та Фінляндія як країни, що перебували поза межами безпекової парасольки НАТО, вирішили цю парасольку підняти над своїми країнами на фоні цивілізаційної битви України з путінством. Наміри вільних країн приєднатися до НАТО викликало шалений спротив кремлівців, які почали погрожувати і навіть заявляти про розгортання військ на кордоні з Фінляндією. Втім, ці погрози давно стали стилістичним штампом лавровської дипломатії.

Україна ж в цій ситуації отримала публічний трек колективного приєднання до НАТО. Адже наші кордони, як і кордони Фінляндії, це межа між варварством і цивілізацією. Лише колективна нейтралізація дій кремля може зупинити мілітарний путінізм.

Генсек Альянсу Столтенберг заявив, що приймати до НАТО Фінляндію і Швецію організація готова, тому очевидним є необхідність нового публічно-дипломатичного тиску щодо нашої заявки на вступ до НАТО. Солідарний вступ України, Фінляндії, Швеції це не лише підсилення НАТО, а й усвідомлення непотрібності творити нові безпекові союзи, які теоретично можуть почати нейтралізувати один одного в інтересах путінців.

Світова міжнародна спільнота готується визнати дії армії рф в Україні геноцидом. Про це, зокрема, свідчать заяви нинішнього президента США Джо Байдена та його попередника Дональда Трампа, лідерів інших країн. Далі це визнання має бути зафіксоване з позиції міжнародного права.

Міжнародна одностайність (окрім «електорального» Макрона) вказує на те, що світова громада починає усвідомлювати – вона має справу з макротехнологією процесу по знищенню путінцями цивілізаційності, а першою в цьому геноцидному процесі виявилася Україна.

Ця геостратегічно-варварська гіпотеза була очевидна нам з 2014 року. Тепер її потрібно довести світу, бо це виклик планетарного рівня, який є ключем до ефективного невідкладного колективного спротиву путінізму.

Форми геноциду, які застосовують путінці, стають реальними маркерами неоварварства, що несе московитська неоімперія. Або ми об’єднаємося і будемо діяти спільно, або будемо спостерігати як путінство знищує нас поетапно. Солідарна цивілізаційність має повстати проти геноциду.

Політико-дипломатичний дисонанс навколо приїзду лідерів країн, що підтримують Україну, і відмова на цьому тлі у візиті до Києва президенту Штайнмаєру, вказує на певні розбіжності у вітчизняній політиці закордонних справ.

Політичні помилки з боку Штайнмаєра за увесь час його лобіювання путінізму, зокрема пов’язані з відомою технологічною «формулою Штайнмаєра», зараз кровоточать українськими смертями. Та таких політиків лише у Європі було вдосталь. Однак публічне визнання Штайнмаєром своїх помилок говорить про переосмислення ним та й взагалі Німеччиною своєї позиції в нинішній ситуації. Тому маємо кейс Штайнмаєра розглядати як трансформаційні зрушення у світі, які викликав путінізм своїми агресіями. То ж варто не виявляти образи на рівні персон, а лише ефективніше боротися разом із партнерами з колективним путінізмом, що присутній в Україні, в Німеччині й у світі загалом.

Валерій Король, Григорій Любовець, Центр ККБ