Amnesty International: традиційні кліше vs новацій глолокальних викликів

Міжнародна організація Amnesty International має традиції, що напрацьовувалися десятиліттями, мережу, взаємини практично із більшістю країн, де відбуваються різні геостратегічні процеси.

Бути над битвою – один із принципів роботи організації. Це чудова позиція, якщо парадигма глолокального процесу однопорядкова, тобто коли всі сторони хоча б формально визнають міжнародне право. Але путінський режим відмовився від нього, спеціально прийнявши зміни до конституції.

Путінський режим з 2014 року безперервними агресіями проти України демонструє інноваційні практики терору, геноциду й варварство. Ви пам’ятаєте потужні заяви з цього приводу Amnesty International, які отримали світовий розголос і таку ж підтримку міжнародної громади? Не пам’ятаєте? Чому? Бо їх просто не було.

З 2014 року Amnesty International, свідомо чи ні, у своїх звітах про події в Україні представляє ситуацію досить маніпулятивно. Так, організація критикувала політику декомунізації, звинувачувала ЗСУ в порушенні правил ведення війни і навіть катуваннях тощо. При цьому світ так і не почув позицію Amnesty International з приводу обстрілів Харкова і Одеси, знищення Охтирки й Маріуполя, масового вбивства полонених в Оленівці… Замовчуванням злочинів рашистів в Україні і водночас надуманою критикою української влади організація фактично відстоює кремлівські інтереси, підігрує російській пропаганді.

За фактом міжнародна організація Amnesty International дезінформує міжнародну спільноту, бо діє не адекватно інноваційним умовам геостратегічної ситуації в Україні.

В Україні зараз відбувається не конфлікт, не криза і, за великим рахунком, навіть не війна – це геостратегічний рубікон між цивілізацією і позацивілізаційними силами, битва за майбутнє планети.

Доповідь Amnesty International – яскравий приклад тупиковості міжнародних кліше в стилістиці статичної незмінності сприйняття сучасних геополітичних процесів. Тому професійні, рішучі, ефективні і переможні дії Сил оборони України організація сприймає через клішоване аксіоматичне розуміння публічного негативу.

Висновки Amnesty International підлаштовуються під прості аналогії антивоєнної стилістики, яка була прийнятна в минулому столітті. Організація не зафіксувала в Україні агресії кремлівських сил, геноциду путінців, тероризування населення, варварських руйнувань.

Всі конфлікти чи війни в Amnesty International аналізує спеціальний підрозділ: департамент реагування на кризи. Це означає, що спеціалісти користуються усталеною методикою, яка включає правничі шаблони, кількісні показники щодо жертв, населених пунктів, інфраструктурних об’єктів тощо. Тобто, це механічний підхід до геостратегічної ситуації, яка має ознаки абсолютно нових явищ світового масштабу, що потребують зміни парадигми розуміння і сприйняття реальності.

Відтак виростає прірва в позиціях і оцінках ситуації, яку намагається представити як неупереджений погляд колись бездоганна за репутацією Amnesty International.

Український офіс цієї правозахисної організації за час повномасштабної війни задокументував десятки воєнних злочинів на території України і довів, що вони були скоєні саме російськими військовими. Незважаючи на це, як заявили в «Amnesty International Україна», «команда Департаменту реагування на кризи Amnesty International не зафіксувала жодного воєнного злочину українських військових». Таке ігнорування реальності, яка має світовий розголос, ми оцінюємо як цілеспрямовану підтримку дій путінського режиму.

В організації не усвідомлюють навіть того простого факту, що у випадку перемоги позацивілізаційних сил, апологетом яких виступає нинішня рф, необхідність в існуванні Amnesty International і подібних правозахисних інституціях зникне взагалі і назавжди. Тому варто було б їм позбавитися шкаралупи шаблонності і підняти на світовий рівень, приміром такі питання: що таке терористичність як інструмент геостратегічної поведінки; як тероризм відбивається на політиці одержавленого режиму рф; якою має бути прецедентна експертиза дослідження демонстративної геноцидності намірів агресора і наступної їх реалізації; як сформулювати правове розуміння практичного варварства тощо.

Все це та інші прояви терористичної новаційності поєднання злочинів, які світова громада ще не спромоглася зафіксувати на законодавчому рівні, потребує нових підходів до політичної оцінки, експертного визначення, правової фіксації, методологічного розуміння, комунікаційно-контентного представлення тощо діяльності нового планетарного явища – глобального гібридного тероризму.

Тут важливим є все – від розуміння явища до деталей прикладного характеру, наприклад термінології, якою користується агресор. Так, путінці наділили терористичні угрупування на Донеччині та Луганщині армійськими назвами (корпус, полк, рота, військові звання тощо). Але ж насправді це не військові частини, а всього-на-всього бандитсько-терористичні угрупування. Україна не змогла донести ці відмінності до свідомості світової громади і тому всі ці роки політики, журналісти, спостерігачі міжнародних організацій, і Amnesty International зокрема, користуються путінською термінологією. Так в публічний простір і свідомість пересічних громадян потрапляють кремлівські наративи, які побороти дуже важко.

Маємо адекватно, на всіх рівнях міжнародної спільноти, публічно доводити всі новації щодо розуміння сучасних процесів, зокрема в Україні, пропонувати (а для цього закріпити на рівні національного законодавства) нові підходи, рішення, практики нейтралізації кремлівського гібридного тероризму.

Звіт Amnesty International зробив свою геостратегічну справу, підігравши агресору. Тепер маємо робити свою і бажано не так лінійно, як було до цього.

Відповіді на ці питання лежать зокрема, а можливо і передусім, в адекватній комунікаційно-контентній роботі з викликами і ризиками сучасної публічності.

Валерій Король, Григорій Любовець, ГО «Центр ККБ»